Другий будинок, у якому, власне, й жила родина (у всьому схожий на той, що виходив на вулицю), стояв у глибині двору — у Фландрії такі будівлі називають заднім помешканням. Перша кімната нижнього поверху там правила за вітальню, освітлювана двома вікнами з боку подвір’я і ще двома, які виходили в сад, такий самий завширшки, як і будинок. Одні скляні двері виводили в сад, другі — у двір, а що двері в сад були якраз навпроти дверей на вулицю, то гість, який прийшов сюди вперше, міг уже на порозі охопити поглядом і внутрішню обставу цієї оселі, й зелені хащі в глибині саду. Передній дім, призначений для прийомів, — там, на третьому поверсі, були й покої для приїжджих гостей, — звичайно, містив у собі предмети мистецтва та розкоші, нагромаджені протягом віків; але ні в очах Кла-асів, ні з погляду знавця ніщо не зрівнялося б зі скарбами, які прикрашали помешкання, де впродовж двох сторіч минало життя родини. Клаас, який помер за свободу Гента, ремісник, про котрого читач дістав би надто слабке уявлення, якби історик забув відзначити, що він нажив на виготовленні вітрил для всемогутнього венеційського флоту близько сорока тисяч срібних марок — цей Клаас мав другом знаменитого різьбяра по дереву Ван-Гуїзія з Брюгге. Не раз митцеві доводилося черпати з ремісникового гаманця. Незадовго перед повстанням Гента Ван-Гуїзій, що на той час забагатів, приготував для свого друга несподіваний подарунок: вирізьбив для нього з великого шматка чорного дерева грандіозний барельєф, де було подано головні сцени з життя Артевелде, пивовара, який свого часу був правителем обох Фландрій. Ця дерев’яна панель складалася з шістдесяти окремих панно, на яких було зображено близько тисячі чотирьохсот тільки головних персонажів, і її вважали за найви-датніше творіння Ван-Гуїзія. Капітан, що стеріг городян, яких Карл V звелів повісити у день свого в’їзду в рідне місто, кажуть, пообіцяв влаштувати Клаасові втечу, якщо той подарує йому шедевр Ван-Гуїзія; але ткач уже відіслав панно до Франції. Вся вітальня оздоблена цими панно, що їх, із глибокої пошани до страченого мученика, Ван-Гуїзій власноруч повставляв у дерев’яні рами, пофарбовані ультрамарином із золотими прожилками, і сьогодні найменші клаптики найдосконалішого творіння великого майстра цінуються на вагу золота. Сам Ван-Клаас, якого Тиціан намалював у костюмі голови суду в справах розділу майна, дивився з простінка над каміном і, здавалося, досі керував родиною, яка шанувала в ньому великого предка. Високий камін, змурований з простого каменю, в минулому столітті обличкували білим мармуром; на ньому стояли старовинні дзиґарі та два свічники, виготовлені з масивного срібла, кожен з п’ятьма крученими відгалуженнями досить поганого смаку. Чотири вікна були задраповані широкими шторами з червоної в чорну квітку камки, підбитої білим шовком; такою самою тканиною було обтягнуто й меблі, якими залу обставили наново за часів Людовіка XIV. Явно сучасний паркет складався з білих дерев’яних плиток великого розміру, облямованих дубом. Стелю, поділену на кілька картушів з вирізьбленим у центрі маска-роном роботи Ван-Гуїзія, залишили в первісному вигляді, й вона зберегла темні тони голландського дуба. В чотирьох кутках зали височіли зрізані колони зі свічниками, такими, як і на каміні; посередині стояв круглий стіл. Обабіч зали, уздовж стін, були розставлені картярські столи. В ті часи, коли починається наша повість, на двох мармурових поличках, підтримуваних позолоченими консолями, стояли дві наповнені водою скляні кулі, де над піском та мушлями плавали червоні, золоті і сріблясті рибки. Зала здавалася водночас осяйною й похмурою. Стеля звичайно поглинала промені, нічого не віддзеркалюючи. Хоча з боку саду вливалося щедре світло, виблискуючи на чорному дереві різьблених панно, але крізь вікна, які виходили у двір, його соталося так мало, що на протилежній стіні тільки ледь-ледь зблискували золоті прожилки. Тому у вітальні, де все сяяло в сонячний день, здебільшого панували темні барви, червонясті, меланхолійні тони, такі, як ото осіннє сонце сипле на верховіття дерев. Немає потреби далі описувати дім Клаасів, хоча різні сцени нашої історії відбуватимуться, звичайно, і в інших кімнатах, поки що вистачить загального погляду.