За кілька днів до того, коли починається наша оповідь, усі гроші, виторгувані за діаманти, було витрачено. А сьогодні, коли пані Клаас вела дітей до вечерні, вона перестріла П’єркена, який саме йшов до неї. Він провів її до самої церкви Святого Петра і дорогою пошепки розповів про становище, в якому опинилася їхня родина.
— Шановна родичко, — сказав він, — я знехтував би дружбу, що поєднує мене з вами, якби приховав від вас справжні розміри небезпеки, яка вам загрожує. Ви повинні поговорити зі своїм чоловіком. Хто, крім вас, зупинить його на краю прірви, куди ви швидко наближаєтеся? Ваші маєтки заставлено, а прибутки з них уже не покривають процентних виплат за позику — отже, вам від цих прибутків не лишається нічого. Якщо ви зрубаєте свій ліс, то позбавите себе єдиного засобу, який міг би врятувати вас у майбутньому. Мій родич Валтасар на сьогоднішній день заборгував паризькій фірмі Проте і Шифревіля тридцять тисяч франків. Чим ви їх заплатите? На які гроші ви збираєтеся жити? І що з вами станеться, якщо Клаас і далі замовлятиме реактиви, скляні колби, вольтові батареї та інший мотлох? Уже й так усе ваше багатство, крім будинку та рухомого майна, розвіялося з газом та сажею. Коли позавчора постало питання про те, щоб віддати в заставу й будинок, знаєте, як мені відповів Клаас? «Ох, чорт!» Оце перша ознака розуму, яка в нього проявилася за останні три роки.
Пані Клаас засмучено потисла П’єркенові руку, піднесла очі до неба і сказала:
— Збережіть усе це в таємниці.
Незважаючи на свою побожність, бідолашна жінка, приголомшена змістом почутого, не могла молитися; вона сиділа між своїми дітьми з розкритим молитовником на колінах, але не перегорнула жодної сторінки; гнітючі роздуми опанували її не менш владно, аніж опанувала чоловіка його наукова гарячка. Почуття іспанської честі, фламандської порядності бриніли в її душі, заглушуючи навіть музику органа. Її дітей розорено! Уже навіть не доводилось обирати між 'їхнім майбутнім і честю 'їхнього батька! Її жахала неминучість близької боротьби з чоловіком. У її очах він був такий великий, він уселяв їй таку повагу, що одна думка про його гнів хвилювала її не менше, ніж якби вона зазіхнула на велич самого Господа Бога. Отже, доведеться їй зректися незмінної покірливості перед Валтасаром, якої доти вона свято дотримувалася. Інтереси дітей змушують її виступити проти вподобань чоловіка, якого вона обожнює. Віднині не раз доведеться докучати йому житейськими справами, спускати його додолу з високих сфер науки, де він ширяє, силоміць відривати від прекрасного майбутнього і занурювати в ницу буденність, таку огидну для митців та великих людей! Для Хосефіни Валтасар Клаас був велетом думки, людиною, створеною для слави. Тільки ради грандіозних задумів міг він забути про свою кохану Пепіту. І він такий розважливий, такий розумний! Скільки разів говорив він при ній про найрозмаїтіші речі і з якою проникливістю! Отож немає сумніву, що він цілком щирий, коли обіцяє прославити і збагатити родину своїми трудами! Мало було назвати його любов до дружини й дітей великою, вона не знала меж. Його почуття не могли згаснути, вони, безперечно, тільки посилилися, знайшовши собі іншу форму виразу. І ось вона, Хосефіна, така шляхетна, великодушна і боязка, змусить тепер цього благородного чоловіка постійно чути слово «гроші» й дзенькіт грошей; вона відкриє йому виразки злиднів і зробить усе від неї залежне, щоб крик розпачу заглушив у його душі мелодійну музику слави. А що як після цього Валтасар любитиме її менше, аніж раніш? Якби не було в неї дітей, вона з мужністю й радістю прийняла б нову долю, вготовану їй чоловіком. Жінки, котрі змалку живуть у багатстві швидко починають розуміти, яка порожнеча ховається під матеріальним достатком; і коли серце такої жінки, більше стомлене, ніж зів’яле, допоможе їй знайти щастя в постійному і справжньому єднанні почуттів, вона ніколи не відступить перед труднощами скромного життя, якщо воно відповідає бажанням чоловіка, чиє кохання зробило її щасливою. У цьому житті, що відбувається ніби поза її внутрішнім «я», джерело всіх помислів і радощів для такої жінки. Втратити його — ось чого найдужче вона боїться. Тому діти віддаляли тепер Хосефіну від її істинного життя, як віддаляла від неї Валтасара наука. Повернувшись додому з вечерні, вона упала в крісло й відіслала дітей, суворо заборонивши їм здіймати галас; потім звеліла переказати чоловікові, що просить його прийти; та, незважаючи на всю свою наполегливість, старий лакей Мюлькіньє не міг витягти Валтасара з його лабораторії. Таким чином у пані Клаас був час поміркувати. І вона не помічала його плину, не рахувала годин, вона забула, який сьогодні день, віддавшись гнітючим роздумам. Думка про борг у тридцять тисяч франків і про те, що немає чим віддати його, розбудила в її душі всі колишні прикрості, об’єднавши 'їх із прикростями теперішніми й майбутніми. Витримати цей вихор розрахунків, думок, почуттів було їй несила, і вона заплакала. Коли увійшов Валтасар, чиє обличчя своїм страшним виразом цілковитої самозаглибленості й відчуженості вразило її в цю мить сильніше, ніж будь-коли, коли він нічого не відповів їй, вона спочатку була заворожена нерухомістю його пустого, тьмяного погляду, нестямною круговертю думок, які клекотіли під його облисілим чолом. І таким гнітючим було це враження, що їй захотілося вмерти. Та коли у нього вихопилися слова, які свідчили, що він весь у полоні своїх наукових проблем у ту мить, коли її серце мало не розривалося від розпуки, мужність повернулась до неї, і вона вирішила боротися проти жахливої сили, яка забрала у неї — коханого, у дітей — батька, в родини — багатство, у всіх — щастя. Проте Хосефіні не вдалося погамувати тремтіння, що опанувало її, бо досі ніколи не доводилося їй переживати сцену, насичену такою моторошною значущістю. Хіба не увібрала в себе ця жахлива мить усе її минуле, хіба не несла в собі зародок її майбутнього?