«Тотожність цих трьох субстанцій, зовсім різних на вигляд, — сказав він, — навела мене на думку, що усі речовини в природі походять від одного начала. Досягнення сучасної хімії підтвердили правдивість цього закону в царині найважливіших явищ природи. Хімія ділить усе суще на дві неоднакові частини: на природу органічну й природу неорганічну. Органічна природа, безперечно, є найважливішою складовою нашого світу, і вона включає в себе усі рослинні й тваринні істоти, організовані більш або менш досконало, тобто більш або менш рухливі, а отже — більш або менш вразливі.
І ось аналіз показав, що продукти цієї природи зводяться до чотирьох простих речовин. Три з них — гази: азот, водень і кисень; четверта тверде тіло, правда, не метал, а вуглець. А от неорганічна природа, така обмежена в своєму розмаїтті, нерухлива, нечутлива і зовсім нездатна розвиватися (хоча Лінней легковажно приписав їй таку здатність), налічує аж п’ятдесят три прості речовини, різноманітні сполуки яких і утворюють усе, що в ній зустрічається. Чи ймовірно, що там, де результатів менше, засобів набагато більше?.. Виходячи з цього простого міркування, мій старий учитель дійшов висновку, що всі ці п’ятдесят три речовини виникли з одного спільного елемента, видозміненого завдяки дії невідомої сили, яка нині згасла, але яку може оживити людський геній. Так от, уявіть собі на мить, що нам пощастило пробудити активність цієї сили — і тоді в нас виникла б єдина хімія. Дуже ймовірно, що вся природа — й органічна, й неорганічна — стоїть на чотирьох першоелементах, а якби нам пощастило розкласти азот (елемент негативний), їх лишилося б тільки три. Таким чином ми повертаємося до знаменитої «тріади» — великого відкриття стародавніх мудреців та середньовічних алхіміків, з яких ми дарма глузуємо. Десь тут і зупинилася сучасна хімія. Це і багато, і мало. Зрештою, хімія не звикла відступати перед труднощами, і вона, безперечно, піде й далі вперед. Та на цій дорозі пройдено поки що куди меншу відстань, аніж залишається пройти. На щастя, нашій чудовій науці добре прислужився випадок. Хіба не здавалося, що алмаз, ця сльоза кристалізованого чистого вуглецю, — субстанція первісна й неподільна? Навіть стародавні алхіміки, які вважали, що золото можна розкласти, а отже, й виготовляти, ніколи й на думці не покладали штучно відтворювати алмаз, і ось сучасні хіміки відкрили природу алмаза і закон, який визначає його будову. А я, — провадив мій гість, — я пішов ще далі! Провівши один дослід, я зрозумів, що таємничу тріаду, яка цікавить учених із незапам’ятних давен, годі виявити за допомогою сучасних методів аналізу, коли вони не спрямовують дослідження до чітко визначеної мети. Ось вам цей дослід. Посійте зерна хрінниці (в даному випадку ми вибираємо одну із субстанцій органічної природи) в сірчаний цвіт (бо тут нам треба взяти речовину просту). Поливайте зерна дистильованою водою, щоб у продукти проростання не зміг проникнути жоден невідомий елемент. Зерна проростають й утворюють паростки у відомому середовищі, живлячись тільки елементами, які ми визначили з попереднього аналізу. Зріжте в різний час кілька стеблин піддослідної рослини з таким розрахунком, щоб, коли ви 'їх спалите, набралося кілька драхм попелу й утворилася маса, достатня для проведення дослідів. І що ж? Спаливши стебла й піддавши попіл аналізу, ви в ньому виявите кремнієву кислоту, алюміній, фосфорнокислий та вуглекислий калій й окис заліза, так ніби ваша хрінниця виросла у звичайному собі ґрунті, десь на березі річки. Адже всі ці речовини не були присутні ні в сірці (яка є простою субстанцією й послужила ґрунтом для рослини), ні у воді, використаній для поливання (її склад нам добре відомий); але й у зерні 'їх також не було, і їхню присутність в рослині ми не можемо пояснити інакше, як припустивши існування невідомого елемента, спільного для речовин, що складають зерно хрінниці, і речовин, які правили йому за середовище проростання. Таким чином повітря, дистильована вода, сірка й речовини, виявлені аналізом у стеблах хрінниці, — тобто поташ, вапно, магнезія, алюміній та інші, — мабуть, мають у собі якесь спільне начало, що переходить із речовини в речовину в умовах атмосфери, насиченої сонячним промінням. Із незаперечних результатів цього досліду, — вигукнув він, — я вивів існування Абсолюту! Наявність субстанції, спільної для всіх речовин, субстанції, яка видозмінюється під впливом єдиної сили, — ось чітка й однозначна постановка задачі про Абсолют, задачі, яку можна розв’язати, я в цьому не сумніваюся. Там ви й зустрінете таємничу тріаду, перед якою в усі часи людство схиляло коліна: первісна матерія, засіб, результат. Це грізне число три є у всіх людських діяннях, воно панує над релігіями, науками і законами. На цьому, — сказав мені він, — я мусив припинити свої дослідження через війну та бідність. Ви учень Лавуазьє, ви багатий і вільно розпоряджаєтесь своїм часом, отже, я залюбки поділюся з вами своїми припущеннями. Ось та мета, яку я поставив перед собою у своїх дослідженнях, унаслідок тривалих роздумів. Первісна матерія — це начало, спільне для трьох газів і для вуглецю. Засіб — начало, яке об’єднує негативний і позитивний електричні заряди. Знайдіть докази, які підтвердять ці дві істини, і ви відкриєте найглибшу першопричину всіх явищ природи. О, тому, хто носить отут, — сказав він, ляснувши себе по лобі, — останнє слово творіння, передчуваючи Абсолют, хіба може видатися життям участь у сновиганні людських юрмищ, які час від часу кидаються одне на одного, не усвідомлюючи, що роблять? Моє реальне життя — тільки зворотний бік моєї мрії. Моє тіло пересувається туди й сюди, щось робить, метушиться під пострілами, бігає між гарматами і людьми, перетинає всю Європу за наказом можновладців, яким я скоряюся, хоч глибоко зневажаю 'їх. Але душа моя не усвідомлює цих дій, вона лишається нерухомою, вона занурена в ідею й нечутлива до всього, крім цієї ідеї, вона шукає Абсолют — те начало, завдяки якому з абсолютно однакових зерен, поміщених в одне середовище, одні зер-на дають квіти білі, а інші — жовті! Це саме можна спостерігати й у шовкопрядів: вони годуються листям одного дерева й у своїй будові не мають помітних відмінностей, але одні з них виділяють жовтий шовк, а інші — білий. А якщо перейдемо до людей, то тут часто буває так, що діти народжуються несхожими ні на матір, ні на батька — причому батька незаперечного. Чи не містить у собі логічний висновок із цього факту першопричину всіх явищ природи? Та й нашому уявленню про Бога хіба не найкраще відповідає віра в те, що Він створив усе суще за допомогою засобу найпростішого? А чи не відбилося туманне уявлення про Абсолют і в традиційному поклонінні піфагорейців числу один, з якого виходять усі числа і яке представляє єдність матерії, числу два — першій сполуці і прототипу всіх можливих сполук, і числу три, що його в усі часи вважали знаком Бога, тобто матерії, сили і наслідку? Для Шталя, Бехера, Парацельса, Агріппи, для всіх великих дослідників оккультних явищ слово «Трисмегіст», що означає «велика тріада», було ніби своєрідним паролем. Невігласи, котрі звикли засуджувати алхімію, цю трансцендентну науку, звичайно, не знають, що наші сьогоднішні дослідження виправдовують пристрасні пошуки, яким віддавалися ті великі люди! Якби мені пощастило відкрити Абсолют, я став би досліджувати рух матерії. Та поки я ковтаю порох і посилаю своїх підлеглих на безглузду смерть, мій старий учитель нагромаджує відкриття за відкриттями і все ближче підходить до Абсолюту! А я помру, мов собака, скулившись де-небудь біля гармати!»