Коли цей великий нещасливець трохи заспокоївся, він сказав мені тоном зворушливої, майже братської приязні: «Якщо у мене виникне ідея потрібного досліду, я перед смертю заповім її вам».
— Ох, Пепіто, — сказав Валтасар, стискаючи руку дружини, — сльози розпачу текли по його запалих щоках у той час, як він обпалював мою душу вогнем думок, які вже боязко намацував Лавуазьє, не зважуючись, проте, віддатися їм цілком.
— Оце так? — вигукнула пані Клаас, яка не могла далі стримуватись і різко урвала свого чоловіка. — Якийсь чужинець, перебувши під нашим дахом лише одну ніч, зумів забрати в нас твою любов, однією фразою, одним словом зруйнував щастя цілої родини? О мій любий Валтасаре! Та чи він хоч перехрестився? Чи ти роздивився його як слід? Лише в Лукавого можуть бути такі жовті очі, звідки бризкає Прометеїв вогонь. Авжеж, тільки нечистий міг відірвати тебе від мене. Від того дня ти перестав бути батьком, чоловіком, головою родини...
— Он як! — вигукнув Валтасар, підхопившись на ноги і втупивши в дружину пильний погляд. — То ти звинувачуєш чоловіка за те, що він піднявся над людьми, аби кинути до твоїх ніг божественну багряницю слави — цю невеличку жертву порівняно до скарбів твого серця! То ти зовсім не уявляєш, чого я за ці три роки досяг? Я просувався вперед гігантськими кроками, Пепіто, — сказав він, запалюючись натхненням.
Дружина побачила, що його обличчя палахкотить вогнем генія куди яскравіше, ніж будь-коли палахкотіло вогнем кохання, і вона заплакала, слухаючи його.
— Я сполучив хлор і азот, я розклав деякі тіла, що 'їх раніше вважали простими, я відкрив нові метали. До речі, — провадив він, побачивши, що дружина плаче, — я розклав сльози на складові елементи. Сльози містять у собі трохи вапнистої фосфорнокислої солі, хлористий натр, слиз і воду.