Клаас ствердно кивнув, похиливши вже посивілу голову.
— Отець де Соліс знайомий з Гаппе і з Дункером з Амстердама. Вони схиблені на картинах і, як усі скоробагатьки, полюбляють хизуватися розкішшю, що личить лише старовинним домам. Вони заплатять за наші картини їхню справжню ціну. Так ми поновимо наші прибутки, а частину з тих грошей, які складуть суму майже в сто тисяч дукатів, ти візьмеш для продовження своїх дослідів. Мені з дочками багато не треба. З часом, якщо ми житимемо ощадливіше, можна вставити в порожні рами інші картини, й ти знову будеш щасливий.
Валтасар підвів голову й подивився на дружину радісно й водночас боязко. Ролі перемінилися. Дружина стала заступницею чоловіка. Той, хто був такий ніжний у своїх почуттях, той, чиє серце билося в одному ритмі з серцем Хосефіни, тримав її тепер в обіймах, не помічаючи, як тремтіла вона від жахливої конвульсії, як у неї сіпалися нервовим дрожем губи та шкіра на голові.
— Я не наважувався сказати тобі, що перебуваю вже на волосинку від Абсолюту. Мені лишається тільки піддати метали дії величезного жару в середовищі, де зовсім не буде повітря, тобто в абсолютній порожнечі, і я перетворю їх на газ.
Пані Клаас не витримала, почувши цю егоїстичну відповідь. Вона чекала палкої подяки за свої жертви, а натомість зіткнулася з новою хімічною проблемою. Вона рвучко підвелась і, покинувши чоловіка, вийшла до їдальні, де впала в крісло між наполоханими дочками й залилася слізьми. Маргарита та Фелісія взяли її кожна за руку, стали біля крісла навколішки й заплакали разом із нею, не знаючи причини її горя і раз у раз запитуючи:
— Що з вами, матусю?
— Бідолашні діти! Прийшла моя смерть, я це відчуваю.
На ці слова Маргарита здригнулася, тільки тепер помітивши на материному обличчі сліди тієї особливої блідості, яка властива людям смуглявим.
— Марто! Марто! — закричала Фелісія. — Ходіть сюди, ви потрібні мамі!
Стара дуенья прибігла з кухні й, побачивши, що на свіжому, смагляво-рум’яному обличчі пані Клаас проступила зеленава блідість, вигукнула по-іспанському:
— Тіло Христове! Пані вмирає!
Вона прудко вибігла на кухню, звеліла Жозетті нагріти воду для ножної ванни й повернулася до своєї господині.
— Не лякайте пана, нічого йому не кажіть, Марто! — вигукнула Хосефіна. — Сердешні мої дівчатка, — провадила вона, пригортаючи Маргариту та Фелісію до серця рухом, сповненим безнадії. — Хотілося б мені пожити довше, щоб побачити вас щасливими й одруженими. Марто, — вела вона далі, — скажіть Мюлькіньє, хай він сходить до абата де Соліса й від мого імені попросить його прийти до нас.
Це було громовим ударом, відлуння якого, звичайно, досяг-ло й кухні. Жозетта й Марта, глибоко віддані пані Клаас та її дочкам, були приголомшені, адже більше нікого на світі вони не любили. Почувши жахливі слова: «Пані помирає, пан її вбив. Скоріше приготуй гірчичну ванну для ніг!» — Жозетта не втрималася і сказала на адресу Мюлькіньє кілька промовистих слів. Лакей, холодний і незворушний, їв собі, сидячи край столу біля вікна, крізь яке на кухню, чисту й прибрану, немов будуар чепурухи, вливалося з двору світло.
— Так воно й мало статися, — сказала Жозетта, зиркнувши на Мюлькіньє, і стала на табурет, щоб зняти з полиці казан, який блищав, мов золото. — Жодна мати не змогла б спокійно дивитись, як батько задля розваги пускає на вітер своє багатство — і то яке багатство!
Жозетта, чиє личко, облямоване круглим чепчиком з рюшем, скидалося на німецькі щипчики для горіхів, кинула на Мюлькіньє ядучий погляд, і її зелені оченята із запаленими повіками, здавалося, бризнули отрутою. Старий лакей нетерпляче стенув плечима з виразом, який зробив би честь самому Мірабо, потім запхав у свого величезного рота шматок хліба з маслом.
— Замість надокучати панові, ліпше пані дала б йому грошей, і скоро всі ми купалися б у золоті! Зовсім трохи нам не вистачає, щоб відкрити...
— То в чому річ? Є ж у тебе двадцять тисяч франків заощаджень, ти б і запропонував їх панові! Він же хазяїн, і ти так віриш у його обіцянки...
— Нічого ти в цьому не розумієш, Жозетто, грій ото свою воду, — відповів фламандець, уриваючи кухарку.
— Одне я розумію добре: було в домі столового срібла фунтів п’ятсот, не менше, а ви з паном усе переплавили, і дай лишень вам волю, то ви не тільки срібло, ви й золото на мідяки перетворите.