— О, й Еммануель прийшов! — сказала Фелісія.
— Чудовий хлопець! — озвалася пані Клаас, помітивши Еммануеля де Соліса. — Я рада його бачити.
Маргарита зашарілася, почувши слова похвали, що мимоволі вихопилися в матері. Два дні тому цей молодик пробудив у її серці незнайомі почуття й розворушив думки, які доти в ній дрімали. Коли священик з’явився до своєї духовної дочки, сталися події начебто непримітні, але з тих, що мають у житті велику вагу, і їхні наслідки виявилися досить важливими, отож виникає потреба змалювати двох нових дійових осіб, які увійшли в коло родини Клаасів. Хосефіна мала за правило відбувати свої релігійні обов’язки в таємниці. Її духівника у неї в домі досі майже не знали, і він прийшов сюди тільки вдруге; але й тут, як і повсюди, всі мимоволі відчули захват і зворушення, побачивши дядька та його небожа. В абата де Соліса, вісімдесятирічного сивого діда, було зморшкувате старече обличчя, де все життя, здавалося, зосередилося в очах. Він насилу переставляв тонкі ноги, одна ступня в нього була жахливо спотворена й захована в якусь оксамитову торбинку, і коли він не мав поруч племінника, на чию руку міг би опертися, йому доводилося користуватися милицею. Його згорблена спина і висхле тіло являли собою видовище стражденного та кволого єства, над яким панували залізна воля й непорочний, сповнений глибокої віри, дух, що не давав ветхій плоті розпастися. Цей іспанський священнослужитель, знаменитий своїми знаннями, справжнім благочестям і широкими зв’язками, побував послідовно домініканським ченцем, вищим духівником у Толедо і головним вікарієм Мехеленського архієпископства. Якби не Французька революція, протекція дому Каса-Реаль дозволила б йому обійняти найвищі церковні посади; але смерть молодого герцога, його учня, так засмутила абата, що він перейнявся відразою до діяльного життя і цілком присвятив себе вихованню племінника, який рано залишився сиротою. Після завоювання Бельгії він оселився неподалік від пані Клаас. З молодих літ абат де Соліс палко захоплювався святою Терезою, і це прихилило його до містичних таїн християнства, що відповідало і його духовним інтересам. У Фландрії, де панна Буріньйон — як і письменники ілюмінати та квієтисти — знайшла собі найбільше прихильників, він зустрів безліч католиків свого напряму і залишився тут тим охочіше, що його прийняли як патріарха в цій своєрідній релігійній громаді, де й нині дотримуються вчення містиків, незважаючи на те, що церква суворо осудила погляди Фенелона та пані Гійон. Його звичаї були суворі, життя — зразкове, і ходили чутки, ніби він поринав у стан екстазу. Хоча людина таких суворих релігійних правил повинна була б цілком зректися мирської суєти, любов до небожа змушувала абата де Соліса виявляти практичну розважливість. Коли йшлося про якийсь добродійницький захід, старий, перш ніж зачерпнути із власної скарбниці, вимагав внесків від парафіян своєї церкви, і його авторитет патріарха був такий загальновизнаний, його наміри — такі чисті, проникливість — така непомильна, що кожен вважав за честь для себе відгукнутися на його прохання. Щоб дістати уявлення про контраст між дядьком і племінником, удамося до такого порівняння: стара дуплиста верба, схилена над річкою, і квітучий пагінець шипшини, прямий і тонкий, який пнеться вгору з дупла цієї верби, ніби намагаючись випрямити її замшілий стовбур.