В саду Маргарита сіла на лаву так, щоб сестра і стара дуенья могли її бачити.
— Пана Клааса цілком поглинуло горе, як колись поглинали вчені досліди, — сказав молодик, дивлячись, як Валтасар повільно йде через двір. — Усі йому співчувають. Він блукає містом, мов людина, яка забула, навіщо живе на світі. Без причини зупиниться, дивиться так, ніби нічого перед собою не бачить...
— У кожного горе проявляється по-своєму, — мовила Маргарита, ледве стримуючи сльози. — Ви хотіли мені щось сказати? — помовчавши, запитала вона з холодною гідністю.
— Не знаю, чи маю я право сказати вам те, що зараз скажу, — мовив Еммануель схвильованим голосом. — Прошу вас, не вбачайте у моїх словах чогось іншого, ніж бажання бути вам корисним, і дозвольте мені вважати, що вчитель повинен цікавитися долею своїх учнів і думати про їхнє майбутнє. Вашому братові Габрієлю вже виповнилося п’ятнадцять років, він навчається в старших класах і, звичайно, слід би направляти його заняття залежно від того, яку ниву діяльності він обере для себе. Про це мав би потурбуватися ваш батько, і ніхто інший. Але якщо він не потурбується, чи не буде це справжнім нещастям для Габрієля? Як ви думаєте, чи ваш шановний батько не образиться, коли б ви нагадали йому, що він не дбає про свого сина? За цих делікатних обставин чи не варто б вам самій розпитати брата про його вподобання, заохотити його, щоб він сам обрав дорогу в житті, отож, якщо згодом батько захоче зробити з нього суддю, урядовця або військового, Габрієль на той час уже здобуде спеціальні знання? Я переконаний, що ні ви, ні пан Клаас не хотіли б, щоб Габрієль бив байдики...
— О ні! — сказала Маргарита. — Дуже вдячна вам, пане Ем-мануелю, ви маєте цілковиту рацію. Коли моя мати наказувала нам плести мережива, коли з такою турботливістю навчала нас малювання, шиття, гаптування, гри на фортепіано, вона не раз казала, що невідомо, яке нас чекає майбутнє. Габрієль повинен стати людиною самостійною і завершити свою освіту. Але яку ж ниву діяльності ви радили б йому обрати?
— Габрієль у своєму класі має найвищі здібності до математики, — сказав Еммануель, затремтівши від щастя. — Якби він захотів вступити до Політехнічної школи, там би він, я гадаю, набув знання, корисні для будь-якого фаху. А закінчивши курс навчання, він потім матиме змогу обрати те, що найбільше йому до вподоби. Таким чином ви, не визначаючи наперед його майбутнього, не змарнуєте й час. Тих, хто на відмінно закінчує Політехнічу школу, охоче приймають усюди. Звідти вийшло чимало урядовців, дипломатів, учених, інженерів, генералів, моряків, суддів, промисловців, банкірів. Отож часто можна бачити, як хлопець із багатої чи знатної родини старанно трудиться, готуючись складати туди іспити. Якби Габрієль зробив такий вибір, я просив би вас... чи не погодилися б ви... О скажіть: «Я згодна!»