Та одного ранку йому спала щаслива думка: адже Мельмот, який нині досяг блаженства, колись запропонував йому помінятися місцями, і він, Кастаньє, погодився; а чом би й хтось інший не захотів учинити, як він? Зрештою, в епоху, коли ті, хто успадкував красномовність отців церкви, проголосили фатальну байдужість до релігії, йому не важко буде зустріти людину, яка погодиться на умови договору, щоб скористатися його вигодами.
«Є таке місце, де навіть королів оцінюють на гроші, де зважують на терезах цілі народи, де виносять вирок державним устроям, де уряди купуються за монету в сто су, де думки та вірування переведено на цифри, де все дисконтується, де навіть Бог бере позику, а свої векселі гарантує прибутками в людських душах, бо Папа Римський має там свій поточний рахунок. Якщо я хочу купити душу, то шукати її слід тільки там».
І Кастаньє весело поспішив на біржу, певний, що придбає собі там людську душу, як купують державні цінні папери. Людина обачна побоялася б, щоб її не підняли на глум, але Кастаньє з досвіду знав, що той, хто потрапив у безвихідь, усе сприймає серйозно. Як засуджений до смертної кари уважно вислухає божевільного, коли той почне запевняти його, що, проказавши безглузді слова, можна вилетіти крізь замкову шпарку, — так і людина, яку спіткало горе, стає легковірною і зрікається того чи того задуму лише в разі цілковитої його невдачі, подібно до плавця, що відпускає гілочку лише тоді, коли вона відламається від прибережного куща. Близько четвертої години Кастаньє з’явився серед людей, які по закінченні котирування державних паперів збираються купками, щоб обмінятися приватними акціями та укласти оборудки чисто комерційного характеру. Біржовики знали його, і він, прикинувшись, ніби когось розшукує, міг підслухати, чи не розмовляють де про людей, які потрапили в скруту.
— Та ти що, хлопче! Про акції «Клапарона й компанії» я навіть чути не хочу! Сьогодні вранці банк не взяв від них жодного векселя, — з властивою таким людям безцеремонністю сказав комусь гладкий банкір. — Якщо ти їх маєш, тобі вони й залишаться.
А тим часом згаданий Клапарон провадив у дворі переговори з типом, про якого було відомо, що він дисконтує векселі, луплячи лихварські відсотки. Кастаньє негайно попрямував до цього Клапарона, біржовика, відомого тим, що він прокручував ризиковані оборудки, які могли збагатити його, а могли й розорити.
Коли Кастаньє наблизився до Клапарона, лихвар від нього уже відійшов, а в спекулянта вихопився жест розпачу.
— Отже, Клапароне, вам сьогодні треба внести до банку сто тисяч франків, а вже четверта година. Тобто у вас немає часу навіть на те, щоб облагодити фальшиве банкрутство, — сказав йому Кастаньє.
— Добродію!
— Говоріть тихше, — провадив касир. — А що як я запропоную вам угоду, завдяки якій ви роздобудете стільки грошей, скільки захочете...
— Вона не допоможе мені сплатити мої борги — я не знаю такої угоди, яку можна зладити відразу.
— А я знаю угоду, що дасть вам змогу заплатити борг негайно, — відповів Кастаньє, — але це зобов’яже вас...
— До чого?
— Продати ваше місце в раю. Чим ця оборудка гірша за інші? Усі ми акціонери великого підприємства вічності.
— А ви знаєте, що я можу вам дати ляпаса? — роздратовано відповів Клапарон. — Чи ж дозволено так по-дурному жартувати з людиною, коли вона опинилася в біді?
— Я говорю серйозно, — відповів Кастаньє, дістаючи з кишені жмут банкових білетів.
— Але врахуйте, що я не продам своєї душі нечистому за дрібничку. Мені треба п’ятсот тисяч франків, щоб...
— Хіба я сказав, що буду з вами торгуватися? — урвав його Кастаньє. — Ви здобудете стільки золота, що воно не вміститься в підвали банку.