Ми сіли під старим дубовим пеньком. Луї замислився на кілька хвилин, а тоді сказав:
— Якщо цей краєвид не приходив до мене — а таке припущення малоймовірне, — значить, я сам приходив сюди. Якщо ж я був тут у той час, коли спав у себе в алькові, то хіба це не доводить можливість повного відокремлення мого внутрішнього «я» від тіла? Хіба це не свідчить, що дух здатний у якийсь спосіб пересуватися в просторі або що існують духовні явища, подібні до пересування тіла? Ну а якщо мій дух і моє тіло змогли роз’єднатися під час сну, то невже мені не вдасться відокремити 'їх одне від одного, коли я не сплю? Я не бачу ніякого третього розв’я-зання між цими двома можливостями. Але ходімо далі, розгляньмо подробиці. Або розглянуті факти відбулися завдяки таємній силі, що приводить у рух іншу істоту, для якої моє тіло править за футляр, бо ж я бачив краєвид, нікуди не виходячи з алькова, а це спростовує безліч систем; або все сталося в якомусь нервовому центрі, де киплять почуття, центрі, назви якого ми ще не знаємо, чи в тому осередді мозку, де утворюються думки. Це останнє припущення породжує досить дивні запитання. Я ходив, я бачив, я чув. Рух не можна мислити поза простором, звук проявляється лише в кутках і на поверхнях, а забарвлення не сприймається без світла. Якщо вночі із заплющеними очима я бачив у собі забарвлені предмети, якщо чув звуки у цілковитій тиші й без тих неодмінних умов, за яких вони утворюються, якщо, перебуваючи в нерухомості, я пересувався в просторі, то, виходить, ми наділені внутрішніми здібностями, незалежними від зовнішніх фізичних законів. Виходить, дух здатний проникнути в матеріальну природу. Чому досі люди так мало замислювалися про явища, з якими ми стикаємося уві сні і які доводять, що людина живе подвійним життям? Хіба це явище не відкриває перед нами нової науки? — додав він, сильно ляснувши себе по лобі. — Та навіть якщо його й не можна покласти в основу нової науки, воно, безперечно, свідчить про наші необмежені можливості і, в усякому разі, доводить, що роз’єднання наших двох «я» — факт, над яким я давно міркую, — відбувається досить часто! Я знайшов нарешті доказ того, що наші приховані чуття переважають чуття зовнішні! Homo duplex!1 Але, — провадив він після паузи, висловлюючи сумнів мимовільним жестом, — можливо, і немає в нас ніяких двох істот? Може, ми просто обдаровані внутрішніми якостями, які можуть удосконалюватись, і, розвиваючи які, ми відкриваємо в собі здатність до активності, прозирання, світобачення, здатність, що про неї ми раніше й не підозрювали? У своїй любові до чудесного, породженій гордістю, ми схильні називати ці явища виплесками нашого другого поетичного «я», бо ми ніколи не розуміли 'їхньої суті. А так зручно обожествляти незрозуміле! О, повір, я плакав би, коли б довелося попрощатися з цією ілюзією. У мене потреба вірити в роздвоєність нашої природи і в Сведенборгових янголів. Невже нові знання їх уб’ють? Адже дослідження наших невідомих здібностей вимагає начебто матеріалістичної науки, бо дух використовує, розділяє, оживляє субстанцію, але він не може зруйнувати її.
Луї замислився, посмутнів. Можливо, мрії юності здалися йому пелюшками, які скоро доведеться викинути.
— Зір і слух, безперечно, тільки футляри для чудесних інструментів, — сказав він, засміявшись із власного порівняння.
Розмовляючи зі мною про рай і пекло, він мав звичай розглядати природу як її володар; але, вимовляючи ці останні слова, насичені глибоким знанням, він ширяв над краєвидом сміливіше, ніж будь-коли, а чоло Луї, здавалося мені, ось-ось розколеться під натиском його генія; його сили, які я назву духовними, поки немає кращого терміна, так і струменіли крізь органи, призначені для їхнього вияву: очі Ламбера випромінювали мисль, його піднесена рука, його стиснуті тремтячі губи говорили, його палахкотючий погляд метав іскри. Та ось його голова впала на груди, ніби раптом стала надміру важка або знемоглася від надто бурхливого вияву почуттів. Цей хлопчик, цей титан думки похнюпився, потім узяв мою руку і стиснув її у своїй, що змокріла від жару, розпаленого в ньому гарячковим пошуком істини; помовчавши хвилину, він сказав: