20 вересня
Вам відомо, що привела мене сюди жадоба до знань. Я знайшов тут людей по-справжньому освічених, часто гідних захвату; але роз’єднаність наукових пошуків зводить нанівець майже всі 'їхні зусилля. Ні освітою, ні наукою ніхто не керує. Ви маєте можливість послухати в Музеумі професора, який доведе вам, що його колега з вулиці Сен-Жак верзе несосвітенну нісенітницю. Викладач Медичного факультету паплюжить викладача з Французького колежу. Відразу по своєму приїзді я пішов послухати старого академіка, який доводив п’ятистам молодикам, що Корнель — могутній і гордий геній, що Мольєр незрівнянний, Вольтер дуже розумний, а Боссюе й Паскаль — люди надзвичайно високого інтелекту. Професор філософії стає знаменитим, пояснюючи, що Платон — це Платон. Інший складає історію із слів, анітрохи не турбуючись про ідеї. Один тлумачить Есхіла, другий переможно доводить, що міські комуни були комунами, а не чимось іншим. Ці нові блискучі теорії, що їх пережовують по кілька годин, і складають ту вищу освіту, завдяки якій людські знання повинні просуватися вперед велетенськими кроками. Якби уряд міг мислити, я запідозрив би його в тому, що він боїться справжньої геніальності, боїться, що пробуджені таланти підкорять суспільство владі інтелекту. Нації тоді пішли б уперед надто далеко і надто швидко, а професорам дісталася б роль йолопів. Як інакше пояснити викладання без методу, без ідеї майбутнього? Інститут міг би стати урядом у світі духовності й розуму, але його недавно зруйнували, поділивши на окремі академії. Отож людські знання розвиваються без керівництва, без системи і спрямовуються невідомо куди. Така недбалість і непевність характерні не лише для науки, а й для політики. У світі природи засоби прості, а результат чудовий; у науці ж засоби могутні, а результат нікчемний. Ця сила, яка в природі рухається розміреною ходою і додає результат до результату, ця формула А + А, яка лежить в основі процесу творення, руйнівна для суспільства. Сучасна політика протиставляє людські сили одні одним, щоб нейтралізувати їх, замість об’єднувати і спрямовувати до певної мети. Якщо говорити тільки про Європу, то від Цезаря до Константина, від маленького Константина до великого Аттіли, від гуннів до Карла Великого, від Карла Великого до Лева X, від Лева X до Філіппа ІІ, від Філіппа II до Людові-ка XIV, від Венеції до Англії, від Англії до Наполеона, від Наполеона до Англії я не бачу постійності в політиці, її безперервне нуртування не спричинило ніякого поступу. Нації засвідчують свою велич або пам’ятниками, або добробутом громадян. Та хіба сучасні пам’ятники можна рівняти зі стародавніми, я в цьому сумніваюся. Мистецтва, породжені творчістю індивідів, витвори людського генія або людських рук дуже мало розвинулися. Лукуллові втіхи нічим не відрізняються від утіх Самюеля Бернара, Божона або баварського короля. Тривалість людського життя не збільшилася — навпаки. Отож, якщо судити неупереджено, нічого, по суті, не змінилося, людина лишилася тією самою: сила для неї — єдиний закон, успіх — єдина мудрість. Ісус Христос, Магомет, Лютер лише розфарбовували в різні кольори той круг, у якому оберталися народи. Жодна політика не зупинила цивілізації, не знищила її багатств, не скасувала її звичаїв, її ідей, не зруйнувала союзу сильних проти слабких, не вплинула на її пристрасть кочувати з Мемфіса в Тір, із Тіра в Баальбек, з Тедмора в Карфаген, з Карфагена — в Рим, з Рима — в Константинополь, з Константинополя у Венецію, з Венеції в Іспанію, з Іспанії в Англію; причому сьогодні жодних слідів не лишилося ні від Мемфіса, ні від Тіра, ні від Карфагена, ні від колишнього Рима, ні від колишніх Венеції та Мадрида. Дух покинув ці величезні тіла. Ніщо не змогло врятуватися від руїни, ніхто не розгадав аксіоми: коли наслідок втрачає зв’язок із причиною, настає дезорганізація. Найпроникливіший геній не може виявити зв’язку між цими грандіозними суспільними явищами. Жодна політична теорія не існувала вічно. Уряди зникають, як і люди, не залишаючи після себе ніякого досвіду, і жодна система не була досконалішою за ті, які її породили. Що можна сказати про політику, коли уряди, які спиралися на Бога, загинули і в Індії, і в Єгипті; коли уряди меча і тіари без сліду зникли; коли уряд, де править один, валиться; коли уряд, де правлять усі, ніколи не існує довго; коли жодна теорія про могутність інтелекту не витримує зіткнення з матеріальними інтересами, і нині все вимагає переробки, як і в кожну історичну епоху, коли людина кричала: «Я страждаю!» Кодекс законів, що його вважають найдовершенішим творінням Наполеона, найбільш драконівський з усіх, які я знаю. Доведена до нескінченності територіальна подрібненість, в основі якої лежить рівний розподіл спадків, неминуче призведе до виродження нації, до загибелі мистецтв і наук. На невеличких ділянках землі можна вирощувати тільки збіжжя, там зберігається лише невисока рослинність; ліси, а отже, й більшість джерел зникнуть; ніхто більше не розводитиме ні биків, ні коней.