І
«Мадемуазель, коли ви прочитаєте цього листа — якщо все-таки ви його прочитаєте, — моє життя буде у ваших руках, бо я вас кохаю; а сподіватися, що й ви мене покохаєте — це жити. Можливо, інші, говорячи про себе, уже багато разів вживали слова, якими я користуюся, щоб змалювати вам стан своєї душі; і все ж таки повірте у правдивість моїх запевнень, вони жалюгідні, але цілком щирі. Можливо, не годиться отак признаватися вам у коханні. Атож, моє серце радило мені мовчки ждати, поки ви помітите мою пристрасть, а тоді затамувати її, якщо ці німі ознаки вам не сподобаються; або виразити її ще цнотливіше, ніж у словах, якби я помітив милосердя у вашому погляді. Я довго скорявся голосу розважливості, який радив мені не тривожити ваше юне серце і, пишучи вам тепер, я скоряюся інстинкту, який зриває марні зойки з уст умирущого. Мені знадобилася вся моя мужність, щоб подолати гордість, притаманну людям нещасливої долі, і переступити через стіну, яку поставили між нами суспільні забобони. Мені довелося пригнітити в собі чимало застережливих думок, щоб покохати вас, незважаючи на ваше багатство. Осмілившись написати вам, хіба не ризикував я наразитися на зневагу, якою жінки часто зустрічають освідчення в коханні, сприймаючи його лише як зайвий комплімент. Воістину треба з усієї сили шарпнутися до щастя, потягтися до життя й кохання, як тягнеться до світла рослина, відчути себе глибоко нещасливим, щоб подолати муки і тривоги таємних вагань, коли тверезий розум у тисячу способів доводить марність наших жадань, схованих на самому дні серця, і все ж таки надія змушує ризикнути всім. Я був невимовно щасливий, мовчки спостерігаючи за вами, я забував про все на світі, споглядаючи вашу прекрасну душу. Ні, я все-таки не зважився б написати, якби не почув звістку про ваш від’їзд. Яких страждань завдало мені це одне слово! Моє горе змусило мене оцінити силу мого кохання — йому немає меж! Мадемуазель, ви ніколи не спізнаєте — принаймні я хочу, щоб ви ніколи не спізнали, — горя, що виникає від страху втратити єдине щастя, яке розквітло для тебе на землі, єдину радість, що кинула бодай промінчик світла в темряву безнадії. Учора я відчув, що відтепер моє життя не в мені, а у вас. У всьому світі для мене існує тепер одна тільки жінка, а в моїй душі жевріє одна лише думка. Я не смію признатися, перед яким вибором ставить мене моє кохання до вас. Прагнучи здобути вашу прихильність лише з вашої доброї волі, я не повинен показувати вам усю глибину свого безталання; адже горе впливає на благородні душі куди сильніше, аніж щастя. Отож я багато про що мовчатиму. Так, моє уявлення про любов надто прекрасне, щоб я затьмарив його невеселими думками. Якщо ваша душа гідна моєї, якщо життя моє чисте, ваше серце великодушно відчує це, і ви мене зрозумієте. Чоловікові судилося пропонувати себе тій, котра змусила його повірити в щастя; але ваше право відкинути це найщиріше почуття, якщо воно не узгоджується з неясними покликами вашого серця, — я знаю. Коли доля, яку ви мені готуєте, не виправдає моїх сподівань, я звертаюся до вашої ніжності, до вашої дівочої душі, до шляхетного милосердя, притаманного жінці, і благаю вас, благаю навколішках — спаліть мого листа, забудьте про все. Не смійтеся зі святого почуття, воно закарбувалося в моїй душі надто глибоко і зникнути не може. Розбийте моє серце, але не терзайте його. Хай признання в першому коханні, коханні юному й чистому, відгукнеться в серці, так само юному й чистому! Хай замре воно в ньому, як завмирає молитва в лоні Бога! Я дякую вам за радісні години, які я провів, милуючись вами, відда-ючись найсолодшим у моєму житті мріям; не гасіть же це тривале, але тимчасове щастя насмішкою, що так властиво молодій дівчині. Задовольніться тим, що залиште мене без відповіді. Я зумію правильно витлумачити вашу мовчанку, і ви мене більш не побачите. Якщо я приречений на те, щоб, зрозумівши, в чому моє щастя, відразу його втратити; якщо мені судилася доля грішного янгола, який зберіг спогад про небесне блаженство, але навічно прикутий до світу скорботи, то що ж, я збережу і таємниці свого кохання, і таємницю свого горя. Прощайте! Атож, я доручаю вас Богові, я молитимуся за вас, я проситиму, щоб Він дав вам прекрасне життя; бо навіть вигнаний із вашого серця, куди я проник крадькома, супроти вашого бажання, я вас не покину ніколи. Інакше яку вартість мали б святі слова цього листа, моє перше і, можливо, останнє прохання? Якби одного дня я перестав думати про вас, кохати вас, щасливий чи нещасливий, хіба це не означало б, що я негідний своїх страждань?