Голос старого звучав глухо через дивні, сумні і незвичні почуття, що охоплювали його. Він не хотів вірити, що дочка винна, і все ж знав, що це так. Він не хотів робити те, що, як людина вольова і релігійна, вважав своїм обов’язком — тобто суворо засудити її. Інший батько, подумав він, за подібних обставин вигнав би свою дочку з дому або, ретельно все перевіривши, вбив би Ковпервуда. Але він цього не зробить. Якщо йому доведеться мстити, він помститься як фінансист і політик — витіснить негідника з фінансового і політичного світу! Але вчинити що-небудь рішуче щодо Ейлін, — про це він і думати не міг…
— Ох, батьку, — відгукнулася Ейлін, майстерно користуючись своїми акторськими здібностями і розігруючи ображену невинність, — як ти можеш таке говорити, коли знаєш, що я не винна? Клянуся тобі!
Але старий ірландець з глибоким сумом читав правду під її удаваною образою і бачив, що одна з його найзаповітніших надій іде прахом. Він багато чекав від Ейлін і щодо її кар’єри в суспільстві, і в сенсі щасливого заміжжя. Скільки прекрасних молодих людей були б щасливі з її прихильності! Вона б народила йому чарівних онуків — втіху на старість…
— Не будемо більше говорити про це, доню, — виснаженим голосом мовив він. — Ти завжди так багато значила для мене… Мені важко повірити у все це. Бачить Бог, я й не хочу вірити. Ти доросла жінка, і якщо поводишся погано — мені тебе вже не зупинити. Я міг би, звичайно, вигнати тебе з дому — чимало батьків вчинили б саме так, але я нічого такого робити не буду. Однак, якщо твоя поведінка й справді заслуговує на осуд… — Батлер підняв руку, щоб спинити жест протесту Ейлін, — пам’ятай: рано чи пізно я дізнаюся правду, і тоді Філадельфія стане затісна для мене і для тієї людини, яка заподіяла мені це горе! Я доберуся до нього! — загрозливо вимовив старий Батлер встаючи, — я доберуся до нього, і тоді вже...
Він зблід і відвернувся. Ейлін ясно зрозуміла, що Френку, окрім усіх неприємностей, що йому загрожують, доведеться ще й помірятися силами з її батьком. Чи не тому він так суворо поглянув на неї вчора?
— Твоя мати померла би з горя, якби дізналася, що хтось щось гидотне пліткує про тебе, — тремтячим голосом продовжував Батлер. — У цього чоловіка є сім’я — дружина і діти. Ти не повинна чинити їм зло. На них і так, якщо я не помиляюся, найближчим часом чекають чималі неприємності. — У Батлера щільніше стиснулися щелепи. — Ти красива дівчина, молода, багата. Купа молодих людей вважали би за честь шукати твоєї прихильності, назвати тебе своєю дружиною. Що б ти не замислювала, що б ти не робила — не губи даремно свого життя! Не губи свою душу. Не розбивай, нарешті, мого серця!
Ейлін, за вдачею зовсім не зла, болісно боролася з суперечливими почуттями — дочірньою любов’ю і пристрастю до Ковпервуда. Вона ледве стримувала ридання. Усім серцем жаліючи батька, вона не похитнулася в своїй любові і вірності Френку. Вона хотіла щось сказати, ще переконливіше висловити своє обурення, але розуміла, що це марно. Батько знав, що вона бреше.
— Мені нема чого більше сказати тобі, батьку, — глухо промовила вона встаючи.
За вікном уже сутеніло. Внизу неголосно грюкнули двері, — очевидно, повернувся хтось із синів Батлера. У Ейлін пропало всіляке бажання йти до бібліотеки.
— Все одно ти мені не повіриш. Але повторюю: мене обмовили.
Батлер підняв свою велику жилаву руку, застерігаючи мовчати. Ейлін зрозуміла, що її ганебний зв’язок — вже не таємниця для батька, і болісну розмову з ним закінчено. Вона повернулась і вийшла, паленіючи від сорому. Батлер чекав, поки її кроки не завмерли оддалік.
Тоді він устав і знову стиснув величезні кулаки:
— Негідник! — люто просичав він. — Негідник! Я виживу його з Філадельфії, хоч би мені довелося витратити для цього всі мої гроші — до останнього долара!