28
Таким був стан речей у понеділок, до кінця дня, коли Ковпервуд знову приїхав до Стінера. Скарбник сидів у своєму службовому кабінеті — самітній, пригнічений, у стані, близькому до непритомності. Він хотів ще раз побачити Ковпервуда, але разом з тим боявся зустрічі з ним.
— Джордже, — без зволікань почав Ковпервуд, — у мене немає жодної зайвої хвилини. Я прийшов, щоб востаннє сказати вам: ви маєте дати мені триста тисяч доларів, якщо не хочете, аби я збанкрутував. Справи сьогодні обернулися дуже кепсько. Я буквально в безвиході. Але довго така буря лютувати не може, це очевидно, судячи з її перебігу.
Він дивився на Стінера і читав на його обличчі жах і болісну, але безсумнівну затятість.
— Чикаго горить, але дуже скоро його почнуть відбудовувати заново. І тоді почнеться підйом у справах. Так от, візьміться за розум і допоможіть мені. Не піддавайтеся страху!
Стінер почав розгублено соватися в кріслі.
— Не дозволяйте цим політичним авантюристам так залякувати вас. Паніка вщухне за кілька днів, і ми з вами станемо багатшими, ніж були. Ви бачилися з Молленгауером?
— Та-ак…
— І що ж він вам сказав?
— Те, що я й очікував… Він категорично заборонив мені мати з вами справу. Я не можу, Френку, розумієте, не можу! — заволав Стінер в нестямі. Він так нервував, що не в змозі був всидіти на місці під час цієї розмови. — Я не можу! Вони мене загнали в глухий кут, зацькували, їм відомі всі наші оборудки! Послухайте, Френку! — Стінер безтямно ухопив голову руками, — Ви повинні врятувати мене з біди! Поверніть ці п’ятсот тисяч доларів! Інакше я пропав! Якщо ви не повернете борг і збанкрутуєте, мене запроторять до в’язниці! А у мене ж дружина і четверо діток… Френку! Я не можу цього витримати. Ви надто широко розмахнулися! Я не мав права так ризикувати! Я й не пішов би на цей ризик, якби ви мене не вмовили. Спочатку я не уявляв собі, чим це може скінчитися. З мене досить, Френку! Не можу! Я віддам вам усі свої акції, а ви поверніть мені ці п’ятсот тисяч, і ми квити.
Голос Стінера переривався, він витирав рукою спітніле чоло і з тупим благанням вдивлявся в Ковпервуда.
Той, у свою чергу, дивився на нього кілька секунд холодним, презирливим поглядом. Він добре знав людську вдачу, і ніякі химерії, особливо в мить паніки, не могли його здивувати. Але Стінер перевершив усі сподівання.
— З ким ви ще бачилися, Джордже, після того, як я пішов? Хто у вас був? Навіщо ви знадобилися Сенгстеку?
— Він сказав мені те саме, що й Молленгауер. Нікому і ні за яких обставин не давати більше в борг! А головне — щонайшвидше витребувати у вас п’ятсот тисяч доларів.
— І ви вважаєте, що Молленгауер хоче допомогти вам, так? — запитав Ковпервуд, безуспішно намагаючись приховати своє презирство до цієї людини.
— Сподіваюся, що так. Хто ж іще може допомогти мені, Френку, якщо не він? Молленгауер — велика сила в нашому місті.
— Вислухайте мене, — знову почав Ковпервуд, свердлячи Стінера поглядом. Він витримав коротку паузу. — Як Молленгауер наказав вам розпорядитися вашими акціями кінних залізниць?
— Продати їх через контору «Тай і Ко», а гроші внести до державної скарбниці.
— А кому продати? — запитав Ковпервуд, напружено вдумуючись в останні слова Стінера.
— Дивне запитання — ймовірно, будь-кому, хто побажає їх купити.
— Усе зрозуміло, — сказав Ковпервуд, уяснивши, в чому суть. — Я, власне, міг і сам здогадатися. Джордже, вони вас грабують! Норовлять привласнити ваші акції. Молленгауер водить вас за носа. Він знає, що я не в змозі зараз задовольнити вашу вимогу, тобто повернути вам п’ятсот тисяч доларів. Тому змушує вас викинути ваші акції на біржу, а там уже він зуміє їх загарбати. Можете бути певні, що у нього все вивірено. Щойно ви його послухаєтеся — я опинюся у нього в лапах — так, принаймні, думає він, а точніше, вони, себто ще Батлер і Сімпсон. Вони утрьох хочуть прибрати до рук усю міську конку — я це знаю, відчуваю! Я вже давно цього чекав. Молленгауер так само мало думає про допомогу вам, як про те, щоб змахнути крильцями і полетіти. Пам’ятайте, що я сказав: щойно ви продасте ваші акції, він втратить до вас будь-який інтерес. Невже ви гадаєте, що він хоч пальцем ворухне, щоби врятувати вас від в’язниці, коли ви вже не матимете стосунку до кінних залізниць? Яка дурниця! Якщо ви на це сподіваєтеся, Джордже, то це означає, що ви ще дурніший, ніж я гадав! Не втрачайте глузду! Не можна аж так губитися! Заспокойтеся і погляньте небезпеці в обличчя. Поясню ще раз. Якщо ви мене зараз не підтримаєте, і найпізніше завтра вранці не дасте мені трьохсот тисяч доларів — я пропаща людина, і ви теж! А тим часом наші справи, по суті, йдуть непогано. Наші акції мають сьогодні не меншу цінність, ніж мали раніше. Зрозумійте ж, чорт забирай, що ці акції забезпечені існуючими залізницями! Дороги — вигідна справа! Лінія Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць вже зараз приносить тисячу доларів у день. Які ще докази вам потрібні, га? Лінія Грін і Коутс дає п’ятсот доларів щодня. Ви боїтеся, Джордже! Вас залякали ці кляті аферисти. Ви маєте таке ж право давати в борг гроші, як і ваші попередники — Боуд і Мертаг. Вони цим займалися постійно. Допоки ви робили те саме в інтересах Молленгауера і його поплічників — все було начебто в нормі! Розберімося, що означає покласти в банк кошти міського казначейства? Хіба це не та сама позика?