Та все ж місіс Ковпервуд була по-своєму глибоко вражена; вона безцільно снувала кімнатами, занурена в свої гіркі роздуми. У листі їй радили на власні очі переконатися в зраді Ковпервуда. Але вона вирішила зачекати з цим. Потрібно ще придумати, як встановити стеження за будинком 931, якщо вже зважуватися на таке. Френк ні про що не має здогадуватися. Якщо виявиться, що це Ейлін Батлер, хоча, імовірніше, це не вона, потрібно буде сповістити її батьків. Але, з іншого боку, це означало б виставити себе на посміховисько. Ліліан вирішила, наскільки це буде можливо, не виявляти своїх почуттів за обідом, але Ковпервуд на обід не прийшов. Він був настільки зайнятий, так багато часу проводив у приватних бесідах із різними особами, в нарадах з батьком та іншими ділками, що Ліліан майже не бачила його ні в цей понеділок, ні в наступні дні.
У вівторок о пів на третю Ковпервуд скликав своїх кредиторів, а о пів на шосту вже було вирішено, що він передає справи під опіку. Але навіть зараз, віч-на-віч з головними кредиторами (їх було близько тридцяти), йому не здавалося, що сталася катастрофа. Усе це тільки тимчасові труднощі. Звісно, зараз картина вимальовувалася досить похмура. Історія з його заборгованістю міському казначейству наробить багато галасу. Не менший галас здійметься через закладені ним облігації міської позики (якщо Стінер не надумає змовчати про це). Але що б там не було, Ковпервуд не вважав себе приреченою людиною.
— Джентльмени, — сказав він, завершуючи свою промову, не менш чітку, самовпевнену, незалежну і переконливу, ніж зазвичай. — Тепер ви бачите, яким є стан справ. Ці папери коштують зараз не менше, ніж будь-коли, адже з матеріальними цінностями, які вони уособлюють, геть нічого не сталося. Якщо ви надасте мені відстрочку на п’ятнадцять або, скажімо, на двадцять днів — я, безсумнівно, дам лад своїм справам. І я, мабуть, єдиний, хто спроможний це зробити, бо мені достеменно відоме становище на біржі. Біржа скоро прийде в нормальний стан. До того ж у справах настане небувалий підйом. Мені потрібен лише час. За такої кон’юнктури час — це все. Я прошу висловитись, чи можу я розраховувати на п’ятнадцять або двадцять днів відстрочки, або, якщо ви вважаєте це можливим, — на місяць? Ось усе, що мені потрібно.
Він вийшов із приймальні, де завбачливо були опущені всі штори, і замкнувся в своєму кабінеті, щоб надати кредиторам можливість вільно обмінюватися думками. Серед них були й друзі, які відстоювали його інтереси. Він чекав годину, дві, три, а вони все радилися. Нарешті до нього увійшли Волтер Лі, суддя Кітчен, Евері Стоун — представник «Джей Кук і Ко» — і ще декілька людей. Це був комітет, обраний для докладного з’ясування того, як ітимуть його справи.
— Сьогодні вже нічого зробити не вдасться, Френку, — спокійним тоном повідомив Волтер Лі. — Більшість наполягає на ревізії звітності. У цих заплутаних угодах із міським скарбником, які ви згадували, дещо лишається неясним. Найімовірніше, вам у будь-якому разі слід тимчасово оголосити себе неплатоспроможним. Але не виключено, що згодом вам буде дана можливість відновити свою справу.
— Дуже шкода, джентльмени, — стримано відповів Ковпервуд. — Якби я щось вирішував, я волів би будь-що не припиняти платежів навіть на годину, бо мені відомо, що це означає. Якщо ви розглядатимете цінні папери, які належать мені, з урахуванням їх теперішньої ринкової вартості, то переконаєтеся, що мій актив значно перевершує пасив. Але яка від цього користь? Якщо двері моєї контори будуть зачинені, мені перестануть довіряти. Мені слід продовжувати справу.
— Повірте, мені дуже прикро, друже, — сказав Лі, щиросердно потискаючи йому руку, — я особисто надав би вам будь-яку відстрочку. Але ці старі бовдури не бажають прислухатися до голосу розсудливості. Вони до смерті нажахані панікою. Мабуть, їм і самим сутужно, так що їх і звинувачувати особливо нема чого. Не сумніваюся, що ви знову станете на ноги, хоча, звісно, краще було б не відходити від справ. Але з цими панами ради не даси. Чорт забирай, про банкрутство тут не може бути й мови! Днів через десять ваші папери знову піднімуться до повної вартості.
Суддя Кітчен теж висловив Ковпервуду співчуття. Але йому від цього не полегшало. Його примушували закрити справу. Було вирішено запросити експерта-бухгалтера для перевірки конторських книг. Але ж Батлер тим часом може оприлюднити історію з міським казначейством, а Стінер заявити до суду про його останню операцію з купівлею облігацій міської позики!
Десь шестеро друзів, які бажали бути йому корисними, залишалися з ним до четвертої ранку, але йому все-таки довелося закрити контору. Зробивши це, Ковпервуд зрозумів, що його мріям про багатство і славу завдано нищівного удару, а можливо, й остаточної поразки.