Залишившись, нарешті, наодинці в своїй спальні, він подивився на себе в дзеркало. Обличчя його було блідим і стомленим, але, як і раніше, мужнім і енергійним. «До біса! — подумки вимовив він. — Їм мене не подужати! Я ще молодий! І я виплутаюся з цієї халепи. Неодмінно виплутаюся. Я знайду вихід!»
Занурений у важкі роздуми, він почав повільно, немов знехотя, роздягатися. Потім витягнувся на ліжку і за кілька хвилин — як це не дивно за таких складних і заплутаних обставин — уже спав. Такою була його вдача — він міг спати, спокійно посопуючи, в той час як його батько ходив туди-сюди по кімнаті, не знаходячи собі спокою. Старому джентльменові все видавалося в похмурих тонах, майбутнє було сповнене безнадії. А перед його сином все-таки жевріли надії.
А тим часом Ліліан Ковпервуд у себе в спальні крутилася і металася на ліжку, вражена новим лихом, яке звалилося на неї. З уривчастих розмов із батьком, чоловіком, Анною і свекрухою вона зрозуміла, що Френк — на порозі банкрутства або вже збанкрутував — точно ще ніхто нічого не знав. Френк був надто зайнятий, щоби вдаватися до пояснень. У всьому була винна пожежа в Чикаго. Про історію з міським казначейством поки ще не згадувалося. Френк ускочив у халепу і тепер відчайдушно боровся за свій порятунок.
У цей тяжкий час місіс Ковпервуд тимчасово забула про лист, у якому говорилося про зраду чоловіка, точніше, не думала про нього. Вона була вражена, перелякана, приголомшена. Її маленький чарівний світ раптом шалено закрутився перед очима. Ошатний корабель їхнього добробуту почало немилосердно кидати навсібіч. Вона мала лежати в ліжку і намагатися заснути, але очі її були широко розплющені і голова боліла від роздумів. Кілька годин тому Френк наполегливо переконував її не хвилюватися за нього, кажучи, що вона все ’дно нічим йому не допоможе. Ліліан вийшла від нього в болісному роздумі: в чому ж полягає її обов’язок, яку лінію поведінки їй обрати? Кодекс правил велів їй лишатися біля чоловіка. Так вона й вирішила зробити. Те саме підказувала їй релігія, а також звичка. Треба подумати про дітей. Вони ні в чому не винні. Треба відвоювати Френка, якщо ще можливо. Це минеться. Але все ж таки який тяжкий удар!
31
Звістка про банкрутство банкірської контори «Френк Ковпервуд і Ко» спричинила сильне збудження на фондовій біржі і у Філадельфії в цілому. Це було несподівано, і надто вже про велику суму йшлося. Фактично Ковпервуд збанкрутував на мільйон двісті п’ятдесят тисяч доларів, а його актив за дуже зниженим курсом цінних паперів ледь сягав семисот п’ятдесяти тисяч. Чимало праці було витрачено на складання балансу Ковпервуда; а коли цей баланс було офіційно опубліковано, курс акцій впав ще на три пункти. Наступного дня газети присвятили цій події безліч статей під жирними заголовками. Ковпервуд не збирався оголошувати себе повним банкрутом. Він думав лише тимчасово призупинити платежі, щоб через деякий час домовитися з кредиторами і знову відкрити справу. Лише дві перешкоди стояли на шляху до цього; по-перше, історія з п’ятьмастами тисячами доларів, взятими з міських коштів під сміховинно низькі відсотки, що чітко показувало, як велися справи в казначействі; по-друге, чек на шістдесят тисяч доларів. Фінансова кмітливість Ковпервуда наштовхнула його на думку розписати акції, які він мав, на ім’я найбільш значних кредиторів, що згодом мало допомогти йому відновити справу. Гарпер Стеджер підготував документи, за якими «Джей Кук і Ко», «Едвард Кларк і Ко», «Дрексел і Ко» і деякі інші банківські установи отримали переважні права. Ковпервуд чудово розумів, що коли навіть дрібні кредитори обуряться і подадуть на нього позов до суду, домагаючись перегляду цього рішення або навіть оголошення його банкрутом, то це великої ролі не зіграє, — набагато важливіше те, що він виявив намір задовольнити насамперед претензії найбільш впливових кредиторів. Це припаде їм до смаку, і згодом, коли все залагодиться, не виключено, що вони захочуть допомогти йому. Крім того, безліч позовів у таку критичну хвилину — найкращий засіб для того, щоб відтягти час, доки біржа і настрої людей не нормалізуються. Ковпервуд навіть хотів, щоб позовів було якомога більше. Гарпер Стеджер похмуро посміхнувся — хоча в розпал цього фінансового урагану посмішки були рідкістю, — коли вони вдвох підрахували кількість позовів.
— Та ви молодець, Френку! — вигукнув він. — Ви невдовзі будете оточені такою мережею позовів, що ніхто через неї не проб’ється. Всі ваші кредитори будуть вести безперервні позови один супроти одного.