Ковпервуд порухом руки зупинив Стеджера. Це він і сам знав.
— Усе залежить від того, як вважатимуть за потрібне діяти наші політики. А в них я не дуже впевнений. Склалася дуже непроста ситуація. Зараз цю справу вже не вдасться замовчати.
Розмова велася в будинку Ковпервуда, в його робочому кабінеті. І він спитав:
— А скажіть-но, Гарпере, що мені загрожує, якщо мене звинуватять у привласненні коштів довіреної особи, і суд визнає мене винним? Скільки років тюремного ув’язнення це обіцяє в гіршому разі?
Стеджер замислено потер підборіддя.
— Як вам сказати… — промовив він нарешті. — Питання це досить серйозне. Закон твердить: від одного до п’яти років. Але зазвичай у таких справах вирок не перевищує трьох років. Звісно, у вашому випадку...
— Ой, та годі вам! — з прикрістю в голосі перервав його Ковпервуд. — Моя справа анітрохи не відрізняється від інших, таких самих — ви це прекрасно розумієте. Якщо панове політики побажають назвати це розтратою — так це і буде називатися.
Він задумався, а Стеджер встав і неквапливо пройшовся кімнатою. Він теж думав.
— А скажіть-но, мене посадять до в’язниці до повного завершення справи, тобто поки вона не пройде всі інстанції, чи ні? — з суворою прямотою запитав Ковпервуд.
— Бачите, у всіх судових процесах такого типу, — смикаючи себе за вухо і намагаючись висловлюватися якомога м’якше, відповів Стеджер, — на перших стадіях розгляду ще можна уникнути ув’язнення. Але після того, як суд винесе обвинувальний вирок, це вже важко, навіть неможливо. Згідно з законом, тільки у в’язниці можна чекати дозволу на перегляд справи і підтвердження обґрунтованості касаційної скарги, а на це потрібно зазвичай днів п’ять.
Молодий ділок пильно дивився у вікно, і Стеджер додав:
— Складна виходить історія.
— Ще б пак, складна! — відгукнувся Ковпервуд і подумки додав: «В’язниця! П’ять днів у в’язниці!..»
Зважаючи на всі інші обставини, це було для нього страшним ударом. П’ять днів у в’язниці, поки не буде підтверджена обґрунтованість касаційної скарги, — якщо таке підтвердження взагалі буде. Ні, цього треба уникнути будь-що. В’язниця! Виправна в’язниця! Його репутації фінансиста буде завдано нищівного удару.
32
Необхідність зібратися разом і остаточно вирішити наболіле питання стала зрозумілою всім трьом фінансистам — Батлеру, Молленгауеру і Сімпсону, бо становище з кожною годиною ставало все більш загрозливим. Третьою вулицею ходили чутки, що, крім великого банкрутства, що найбільш несприятливим чином позначилося на фінансовій кон’юнктурі, і так катастрофічній після чиказької пожежі, Ковпервуд за допомогою Стінера — або Стінер за допомогою Ковпервуда — пограбували міське казначейство на п’ятсот тисяч доларів. Тепер постало питання, як замовчувати цю справу до завершення виборів, які мали відбутися через три тижні. Банкіри і маклери перешіптувалися про те, що Ковпервуд, вже знаючи про банкрутство, що загрожувало йому, взяв із міського казначейства якийсь чек, та ще й без дозволу Стінера. Крім того, виникла небезпека, що справа дійде до відома досить активної організації, відомої під назвою «Громадянська асоціація допомоги міському самоврядуванню», головою якої був вельми популярний в Філадельфії власник залізовиробничого заводу Скелтон Віт — людина виняткової чесності і високоморальна. Віт уже багато років поспіль вів спостереження за ставлениками республіканської партії, що була при владі, марно сподіваючись пробудити в них політичну совість. Це була людина серйозна і сувора, одна з тих непохитних і справедливих особистостей, які дивляться на життя крізь призму обов’язку і, не переймаючись ніякими аморальними пристрастями, ідуть своїм шляхом, прагнучи довести, що десять заповідей стоять понад усіма порядками, заведеними людьми.
Спочатку ця асоціація була створена з метою викорінення зловживань в податковому апараті. Але потім у проміжках між виборами вона почала невпинно розширювати коло своєї діяльності: корисність її часом підтверджувалася то випадковою газетною заміткою, то демонстративним каяттям якогось другорядного чиновника, який після цього зазвичай ховався за спину могутніх політичних верховод, на кшталт Батлера, Молленгауера і Сімпсона, і тоді вже відчував себе в цілковитій безпеці. На той час асоціації нічого було робити, і припинення платежів конторою Ковпервуда, замішаною у зловживанні коштами міського казначейства, на думку багатьох політиків і банкірів, саме й було тим полем діяльності, якого вона давно шукала.