Нарада, що вирішувала долю Ковпервуда, відбулася днів через п’ять після його банкрутства, в будинку сенатора Сімпсона на Ріттенгауз-сквер, у центрі району, населеного родовитою фінансовою знаттю Філадельфії. Сімпсон, родом із квакерської сім’ї, володів гарним художнім смаком і вродженим чуттям фінансиста, яким він широко користувався для того, щоб домогтися політичного впливу. Він виявляв виняткову щедрість у тих випадках, коли грошима можна було завербувати могутнього або хоча б корисного політичного прибічника, і щедро роздавав призначення на посади ревізорів, піклувальників, суддів, уповноважених республіканської партії та інші адміністративні посади тим, хто віддано і беззаперечно виконував його волю. Своєю могутністю він набагато перевершував і Молленгауера, і Батлера, адже уособлював владу штату і всієї держави. Коли керівники республіканської партії готувалися розгорнути передвиборчу кампанію по всій країні і жадали дізнатися, яку позицію щодо цієї партії займе штат Пенсильванія, вони зверталися саме до сенатора Сімпсона. І Сімпсон давав їм вичерпні відповіді. Давно перейшовши з політичної арени штату на загальнодержавну політичну арену, він був помітною постаттю в сенаті Сполучених Штатів у Вашингтоні, і його голос мав велику вагу на всіх нарадах із фінансових питань.
Чотириповерховий будинок у венеціанському стилі, який він займав, вирізнявся безліччю незвичайних архітектурних деталей: віконними вітражами, дверима зі стрілчастою аркою, медальйонами з кольорового мармуру, вправленими в стіни. Сенатор був палким шанувальником Венеції. Він часто відвідував її, так само, як Афіни і Рим, і вивіз звідти багато прекрасних творів мистецтва минулих часів. Він дуже любив строгі бюсти римських імператорів, а також вцілілі фрагменти статуй міфічних богів і богинь, що красномовно свідчили про високохудожні смаки еллінів. На антресолях химерного будинку зберігався один із найцінніших скарбів його колекції — різьблений мармуровий цоколь зі встановленим на ньому монолітом конічної форми, футів чотири заввишки, який увінчувала хтива голова Пана. Поруч із монолітом виднілися маленькі ніжки, відламані до колін, які, цілком ймовірно, колись належали чарівній голій німфі. Цоколь, який підтримував моноліт і ніжки німфи, був прикрашений бичачими черепами, висіченими з того ж шматка мармуру і оповитими трояндами. Приймальна Сімпсона була заставлена бюстами Калігули, Нерона та інших римських імператорів, а вздовж сходів були барельєфи, що зображували ходу німф і жерців, які тягнули за собою до вівтарів жертовних тварин. В одному з віддалених куточків будинку висів годинник із мелодійним боєм — що кожні чверть години він видавав дивні, гармонійні і жалібні звуки. Стіни кімнат були прикрашені фламандськими гобеленами, а в бальному залі, в бібліотеці, у великій і малій вітальнях стояли різьблені меблі часів італійського Відродження. Сенатор не вважав себе знавцем живопису і тому не покладався на свій смак. Проте всі картини, що зберігалися у нього, були написані видатними майстрами. Більше, ніж картинами, він цікавився гірками з екзотичними бронзовими статуетками, венеціанським склом і китайським нефритом. Сімпсон не був завзятим колекціонером, але певні рідкісні екземпляри приносили йому величезне задоволення. Розкидані тут і там тигрові і леопардові шкури, диван, вкритий шкурою мускусного бика, і столи, на яких тиснена шкіра і сап’ян замінювали звичайне сукно, — все це робило його житло елегантним і вишукано-розкішним. Витончена їдальня Сімпсона була витримана в стилі жакоб. За поповненням його винного льоху дбайливо стежив найкращий філадельфійський фахівець. Сенатор Сімпсон любив влаштовувати великі прийоми, і коли двері його будинку розчинялися для званого обіду, бенкету або балу, можна було з упевненістю сказати, що у нього зберуться вершки місцевого суспільства.
Нарада відбувалася в бібліотеці сенатора, який зустрів своїх колег зі щедрою гостинністю людини, яка знає, що майбутня розмова обіцяє йому тільки приємне. На столі вже були сигари, пляшки з винами, різні сорти віскі. Обмінюючись в очікуванні Батлера загальними зауваженнями на теми дня, Молленгауер і Сімпсон покурювали сигари, і кожен приховував у голові свої потаємні думки.
Сталося так, що напередодні Батлер дізнався від окружного прокурора містера Девіда Петті про операції з чеком на шістдесят тисяч доларів. Тим часом Стінер повідомив про це Молленгауера. І Молленгауер (а не Батлер) негайно ж зрозумів, що, скориставшись становищем Ковпервуда, можна, мабуть, відвести звинувачення від партії, а заодно ще й виманити в нього акції кінних залізниць, що йому належали, і зробити це, звісно ж, потай і від Батлера, і від Сімпсона. Для цього слід було лише налякати Ковпервуда судовим переслідуванням.