У його очах зблиснув зловісний вогник, а по обличчю Молленгауера пробігла легка тінь досади. (Отже, Батлер знає, а можливо, й Сімпсон також!)
— Що ви хочете цим сказати? — запитав сенатор і з цікавістю поглянув на Батлера. Він нічого не знав про історію з чеком, оскільки взагалі не надто уважно стежив за діяльністю міського казначейства і з часу попередньої наради не бачився з жодним зі своїх колег. — Невже хтось сторонній причетний до цієї справи?
Його гострий розум політика посилено запрацював.
— Гм!.. Стороннім я його не назвав би… — чемно продовжував Батлер. — Я маю на увазі Ковпервуда. Відтоді, як ми востаннє бачилися, джентльмени, з’ясувалися деякі подробиці, з яких я роблю висновок, що діла цього молодика зовсім не такі прозорі, як ми вважали. Схоже на те, що він був призвідником всієї авантюри і втягнув у це Стінера — всупереч його бажанню. Я за власною ініціативою зайнявся цією справою і, гадаю, Стінер тут не так уже й винен. За деякими даними з’ясувалося, що Ковпервуд багаторазово погрожував Стінеру всілякими неприємностями, якщо той не дасть позики, і лише цими днями обманом виманив у нього чималу суму, з чого випливає, що він винен не менше, ніж Стінер. Місто заплатило йому шістдесят тисяч доларів за облігації міської позики, а вони чомусь не значаться в амортизаційному фонді. І якщо тепер під загрозою опинилася репутація партії, то я не розумію, чому ми повинні панькатися з Ковпервудом.
Батлер замовк, переконаний, що завдав Ковпервуду серйозного удару. І він не помилявся. Сенатор і Молленгауер — обидва були неабияк здивовані: адже на першій нараді Батлер, здавалося, був досить прихильний до молодого банкіра. А те, що він щойно їм повідомив, навряд чи могло бути достатньою підставою для такого навального виступу. Особливо здивований був Молленгауер, бо в симпатії Батлера до Ковпервуда він свого часу вбачав можливий наріжний камінь для своїх планів.
— Он як… — задумливо мовив сенатор Сімпсон, проводячи по губах своєю пещеною білою рукою.
— Так, я можу це підтвердити, — спокійно сказав Молленгауер, бачачи, що його власний, так добре продуманий план залякати Ковпервуда і забрати у нього акції кінних залізниць розсипається прахом. — У мене цими днями була розмова зі Стінером про всю цю справу. Він запевняє, що Ковпервуд намагався виманити у нього ще триста тисяч доларів. Але переконавшись, що нічого не вийде, примудрився без його відома і згоди отримати шістдесят тисяч.
— Але яким же чином? — недовірливо запитав сенатор Сімпсон.
Молленгауер розповів про витівку Ковпервуда.
— Он воно що! — зауважив сенатор, коли Молленгауер закінчив. — Ну й спритник! І ви кажете, що облігації не здані в амортизаційний фонд?
— Ні, не здані, — з готовністю підтвердив Батлер.
— Що ж, нам це тільки на руку. — Сімпсон полегшено зітхнув. — Цапа-відбувайла, певно, знайдено. Ось це нам і потрібно. За подібних обставин я не бачу сенсу вигороджувати Ковпервуда. Навпаки, якщо знадобиться, ми можемо навіть зробити його центром уваги. І тоді нехай собі газети розпатякують на здоров’я. Врешті-решт вони для того й існують. Ми ж постараємося належним чином висвітлити справу, і тоді, перш ніж з’ясуються всі подробиці, вибори встигнуть пройти, навіть якщо втрутиться містер Віт. Я охоче потурбуюся про пресу.
— Ну, якщо так, — підсумував Батлер, — то на цьому наші клопоти нині, мабуть, вичерпуються. Проте я вважаю, що Ковпервуд має понести покарання нарівні зі Стінером. Він винен не менше, а, можливо, й більше. Я особисто наполягаю, щоб йому дісталося на горіхи. Його місце — у в’язниці, і я зроблю все від мене залежне, щоб його туди запроторити.
Молленгауер і Сімпсон із подивом дивилися на свого зазвичай такого добродушного колегу. Що означало це раптове прагнення покарати Ковпервуда? На думку Молленгауера і Сімпсона (іншим часом до цього так само поставився б і Батлер), Ковпервуд, переступивши юридичні права, не переступив своїх людських прав. Вони значно менше звинувачували його за те, що він зробив, ніж Стінера за те, що той дозволив йому це зробити. Але якщо Батлер обрав таку точку зору, і формально злочин був очевидним, то вони, звісно, бажали обернути все це на благо республіканської партії, навіть якщо Ковпервуду і доведеться сісти за ґрати.
— Можливо, ви маєте рацію, — обережно зауважив сенатор Сімпсон. — Отже, підготуйте листи. Генрі, якщо вже нам доведеться до виборів порушувати проти кого-небудь переслідування, то, мабуть, найдоцільніше буде порушити його проти Ковпервуда. Про Стінера ми згадаємо тільки в разі крайньої необхідності. Я залишаю цю справу під ваш контроль, адже в п’ятницю мені необхідно виїхати в Пітсбург — гадаю, ви нічого не забудете.