Сенатор підвівся. Він завжди дорого цінував свій час. Батлер був дуже задоволений підсумками наради. Тепер, у разі протесту громадськості або будь-яких випадів проти республіканської партії, тріумвірат вже не пожаліє Ковпервуда. Важливо лише, щоб чимскоріш пролунали голоси протесту. Але, судячи з усього, чекати цього залишається недовго. Треба ще добре розібратися у справах і так роздратованих кредиторів Ковпервуда: якщо вдасться скупити у них векселі і в такий спосіб завадити Ковпервуду відновити свою справу — то йому кінець. (Авжеж, він дорого заплатить за те, що спокусив його дівчинку, Ейлін, збивши її з правдивого життєвого шляху, подумав Батлер.) Розплата наближалася.
33
Усе побачене і почуте лише утверджувало Ковпервуда в думці, що міські політикани вирішили зробити з нього цапа-відбувайла, до того ж — у найближчому майбутньому. За кілька днів до того, як Ковпервуд закрив свою контору, до нього завітав Альберт Стаєрс і повідомив важливі новини. Стаєрс усе ще перебував на службі у міській скарбниці, — загалом, так само, як і Стінер, — та надавав необхідні пояснення Сенгстеку і ще одному уповноваженому Молленгауера, які займалися ревізією книг скарбниці. Стаєрс прийшов до Ковпервуда, щоб отримати від нього додаткові свідчення стосовно чека в шістдесят тисяч доларів, а також поговорити і про власну причетність до цієї справи. Стінер, як виявилося, лякав свого підлеглого судом, стверджуючи, що він винен у нестачі тієї суми, і що поручителям доведеться відповідати за нього. Ковпервуд, почувши його слова, розсміявся і запевнив Стаєрса, що все це — суцільні дурниці.
— Альберте, — посміхаючись промовив він. — Запевняю вас, що уся ця історія виїденого яйця не варта. Ви не відповідаєте за те, що видали мені чек. Ось що я вам запропоную: порадьтеся з моїм юрисконсультом Стеджером. Це вам не буде коштувати ні цента, і він точно скаже, що слід зробити. А тепер повертайтеся до себе у скарбницю і не переймайтеся цим більше. Мені дуже прикро, що через мене у вас стільки неприємностей, але все одно зі ста шансів лише один, що ви зберегли б своє місце при новому скарбникові. А я тим часом підшукаю вам зручну посаду.
У цей же час Ковпервуд серйозно замислився над листом від Ейлін з детальним викладом розмови, яка відбулася у Батлерів за обіднім столом за відсутності батька сімейства. Оуен говорив про те, що діячі республіканської партії — її батько, Молленгауер і Сімпсон — збираються остаточно притиснути Френка за протизаконну фінансову комбінацію. Яку саме — вона як слід не зрозуміла, але, здається, мова йшла про якийсь чек. Ейлін божеволіла від тривоги за Френка. Невже вони хочуть запроторити його в тюрму? Її коханого, її неповторного Френка! Невже з ним і справді може статися таке лихо?
Прочитавши цього листа, Ковпервуд насупився і злісно стиснув зуби. Необхідно зробити хоча б щось, можливо, побачитися з Молленгауером або з Сімпсоном, або з обома та через них запропонувати місту певне компромісне рішення. Наразі він не міг обіцяти їм готівки — лише векселі, але не виключено, що це їх влаштує. Невже вони мають намір знищити його через таку дрібницю, як ця операція з чеком? Та тут і протизаконного нічого немає! Що вже тоді казати про п’ятсот тисяч, які йому видав Стінер, або про сумнівні операції попередніх міських скарбників! Яка підлість! Хитро придумано з точки зору політики. Але як же це низько… Страшна небезпека таки чигає на нього.
Сімпсона, однак, не було в місті (він виїхав на десять днів), а Молленгауер, пам’ятаючи висловлену Батлером пропозицію скористатися промахом Ковпервуда, в інтересах партії вже здійснив ті кроки, про які було домовлено. Листи було заготовлено, і вони лише чекали відправлення. Крім того, після описаної наради дрібні чиновники з республіканської партії, беручи приклад зі своїх зверхників, стали усюди трубити про цю історію з чеком, стверджуючи, що відповідальність за дефіцит у міській скарбниці в основному несе Ковпервуд.
Молленгауер з першого ж погляду зрозумів, з якою сильною людиною він має справу. Ковпервуд не виказував жодних ознак страху. Як завжди, спокійно і ввічливо він заявив, що мав звичку позичати гроші у міській скарбниці під низькі відсотки, бо біржова паніка сильно відбилася на ньому, і наразі у нього немає можливості повернути борг.
— До мене дійшли чутки, містере Молленгауерале, — сказав він, — що проти мене, як співучасника у проступку скарбника, збираються завести справу. Я все ж сподіваюся, що міська влада не дійде до цього, і що ви своїм впливом зможете запобігти такому крокові. Мої справи йдуть далеко не так погано, і для того, щоб остаточно привести їх до ладу, мені потрібен лише деякий час. Я пропоную моїм кредиторам п’ятдесят центів за долар готівкою і векселі строком на один, два і три роки для того, щоб погасити решту заборгованості. Стосовно позики, отриманої мною з міської скарбниці, то якщо ми дійдемо якоїсь домовленості, я розрахуюся долар за долар, і хочу просити лише про невелику відстрочку. Курс цінних паперів, як вам відомо, повинен піднятися і, якщо не говорити про понесені мною збитки, я знову буду на коні. Наскільки мені відомо, справа зайшла достатньо далеко. Газети у будь-яку мить можуть зчинити галас, якщо їм не позатикають роти ті, хто ними керує. — Ковпервуд виразно поглянув на Молленгауера. — Якби при розгляді цієї справи мені вдалося залишитися більш чи менш осторонь, то, звісно, з незаплямованим іменем я би скоріше звівся на ноги. Так було б вигідніше і для міста, бо тоді я, безумовно, повністю погасив би свою заборгованість.