Він зобразив найприязнішу і найвкрадливішу посмішку. (На Молленгауера, який бачив його вперше, він безумовно справив враження.) Той не без цікавості поглядав на цього Давида зі світу фінансистів. Якби існувала хоч найменша можливість прийняти пропозицію Ковпервуда, хоч слабенька надія, що гроші справді повернуться і Ковпервуд зовсім скоро знову стане на ноги — Молленгауер би старанно обдумав свою відповідь. Адже в такому випадку можна було б розраховувати, що Ковпервуд перепише на нього те, що йому вдасться врятувати зі своїх статків. Але за наявних обставин майже не було надії, що він коли-небудь оговтається від удару. Молленгауер чув, буцімто «Громадянська асоціація допомоги міському самоврядуванню» заворушилася і чи то вже почала, чи збиралася почати розслідування. А якщо вже вона докладе руку до цієї справи, то, без сумніву, доведе її до кінця.
— Розумієте, містере Ковпервуд, — люб’язним тоном почав він, — уся біда в тому, що справа зайшла надто далеко і фактично перебуває поза сферою мого впливу. Я не маю до неї майже жодного стосунку. Але якщо я правильно зрозумів, вас хвилює не стільки питання про п’ятсот тисяч доларів, позичених зі скарбниці, скільки цей чек на шістдесят тисяч доларів, отриманий вами буквально протягом останніх днів. Містер Стінер стверджує, що ви заволоділи чеком незаконно, і усіляко чорнить вас. Про це вже дізнався мер міста та інші офіційні особи і, звісно, не виключено, що вони щось затіють. Мені про це нічого не відомо.
Молленгауер явно лукавив. Це було помітно з того, як побіжно він згадав про мера міста — пішака в його руках. Ковпервуд з перших же його слів збагнув це. Він відчув сильне роздратування, але оволодів собою і зберіг ввічливо-стриманий тон.
— Я отримав чек на шістдесят тисяч доларів, — з удаваною щирістю відповів він, — напередодні оголошення про мою неплатоспроможність — це правда. Але він призначався для оплати сертифікатів, які я придбав за наказом містера Стінера, і гроші мені належали на законній основі. Вони були мені потрібні, і я їх вимагав. У чому ж тут правопорушення?
— Жодного правопорушення немає, якщо операція була проведена з дотриманням усіх формальностей, — доброзичливо погодився Молленгауер. — Але ж, наскільки я розумію, ці сертифікати були придбані для амортизаційного фонду, а попри це, вони туди не потрапили. Чим ви це пояснюєте?
— Простим упущенням, — найневиннішим тоном і з такою ж доброзичливістю, як і Молленгауер, відповів Ковпервуд. — Сертифікати були б там, якби мені не довелося несподівано оголосити себе неплатоспроможним. Я був не в змозі самостійно за усім простежити. Та у нас і порядку такого не було заведено, щоб негайно передавати сертифікати до фонду. Якщо ви запитаєте містера Стінера, він вам це підтвердить.
— Он як? — промовив Молленгауер. — Із розмови зі Стінером у мене склалося інше враження. Так чи інакше, в амортизаційному фонді їх немає, і з точки зору закону це становить вельми суттєву різницю. Особисто я у цій справі не маю жодного інтересу — чи, у будь-якому разі, не більше, ніж якийсь добропорядний республіканець. Власне, я не знаю, як вам допомогти. У чому, на вашу думку, може проявитися моє втручання?
— Не думаю, що ви могли би що-небудь для мене зробити, містере Молленгауер, — досить сухо відповів Ковпервуд, — хіба що ви будете такі ласкаві щиро мені відповісти. Адже я не новачок у політичних справах Філадельфії. І мені відомі сили, які ними керують. Я вважав, що ви можете рішуче зупинити ці наміри переслідувати мене у судовому порядку і дати мені час знову стати на ноги. За ці шістдесят тисяч доларів я несу не більшу кримінальну відповідальність, ніж за ті п’ятсот тисяч, які раніше отримав у скарбниці, напевно, навіть меншу. Не я посіяв цю паніку на біржі. Не я підпалив Чикаго. Містер Стінер і його друзі здобули чимало вигод від ділових стосунків зі мною. Після усіх послуг, наданих мною місту, невже я не мав права здійснити спробу врятувати себе? Хіба я не міг розраховувати на певну поблажливість міського управління, якому приніс стільки користі! Я підтримував паритет міської позики. Стосовно грошей, які мені позичав містер Стінер, то йому скаржитися нема на що — він мав із цієї справи більш ніж високий відсоток.