«Як виявилося (говорилося у звіті після вступних слів, що пояснювали, з якою метою було створено комісію), у міській скарбниці протягом багатьох років практикувався звичай при відпусканні затверджених міською радою позик доручати їхню реалізацію якомусь біржовому маклеру. Останній, як правило, через невеликі проміжки часу, зазвичай першого числа кожного місяця, звітував перед міським скарбником про суми, виручені від продажу облігацій. У цьому випадку біржовим маклером був Френк А. Ковпервуд, у стосунках з яким скарбниця, вочевидь, не дотримувалася навіть цієї порочної і далеко не ділової системи. Події останніх днів — пожежа в Чикаго, викликане нею падіння акцій на фондовій біржі та подальше банкрутство Френка А. Ковпервуда — до того заплутали справу, що комісія не мала змоги точно встановити, чи практикувалася взагалі хоч якась регулярна звітність. Але, зважаючи на те, як містер Ковпервуд орудував облігаціями міської позики, закладаючи їх у банках і так далі, можна зробити висновок, що він ні перед ким не звітував, а в його розпорядженні завжди було кілька тисяч доларів, належних місту, у готівці, а також цінні папери, за допомогою яких він здійснював різні фінансові операції. На жаль, ми ще не мали можливості розібратися, до яких наслідків призвели ці операції.
Деякі з них полягали в тому, що великі партії облігацій закладалися ще до їхнього випуску, причому позикодавцю видавалося підтвердження з канцелярії скарбника, що ордер на відповідну кількість облігацій виписаний і оформлений. Такі методи, вочевидь, практикувалися вже доволі давно, і оскільки це навряд чи могло робитися без відома міського скарбника, то залишається припустити існування між ним і містером Ковпервудом злочинної домовленості, метою якої було незаконне використання коштів міста у своїх особистих інтересах.
Окрім того, місто виплачувало немалі відсотки за вищезазначеними закладними операціями, а гроші, виручені цим шляхом, залишалися в руках запрошеного скарбником біржового маклера і, відповідно, місту ніякого прибутку не давали. Платежі за короткостроковими зобов’язаннями міста тимчасово призупинилися, а на ті гроші, які мали перебувати у міській касі, містер Ковпервуд великими партіями та за заниженою ціною скупляв ці зобов’язання. В результаті законні власники ордерів на облігації міської позики не могли отримати того, що їм належало, а міська скарбниця несла ще більші збитки, ніж складав дефіцит сам по собі, який перевищував п’ятсот тисяч доларів. Наразі звітність міського скарбника перевіряється експертом-бухгалтером, і через кілька днів точно буде з’ясовано, як здійснювалися усі ці операції. Будемо сподіватися, що розголошення справи покладе край таким неприйнятним методам».
До звіту було додано копію статті кримінального кодексу про зловживання громадською довірою. Далі говорилося, що коли ніхто з платників податків не забажає завести справу проти причетних до цього злочину осіб, то комісія вважатиме своїм обов’язком взяти це на себе, незважаючи на те, що подібні кроки не належать до її компетенції.
Звіт було негайно передано у газети. І хоч Ковпервуд та лідери республіканської партії були вже до всього готові, це виявилося для них великим ударом. Стінер зовсім втратив голову від страху. Коли він побачив статтю, стримано названу: «Засідання Громадянської асоціації допомоги міському самоврядуванню», його зросив холодний піт. Усі газети були настільки тісно пов’язані з політичними та фінансовими керівниками міста, що не посміли відкрито виступити з коментарями. Загалом редактори та видавці вже близько тижня були ознайомлені з подробицями справи, але від Молленгауера, Сімпсона і Батлера надійшов наказ: великого шуму не піднімати. Це, мовляв, вельми невигідно відіб’ється на справах міста, завдасть збитків торгівлі тощо. Не варто заплямовувати честь Філадельфії. Одне слово — стара історія!
У першу чергу, звісно, виникло питання: хто ж головний винуватець — міський скарбник, біржовий маклер чи, можливо, вони обидва? Скільки грошей зникло зі скарбниці по факту? Куди вони пішли? Хто такий Френк Алджернон Ковпервуд? І чому його не заарештовано? Яким чином йому вдалося так втертися в довіру осіб, які очолюють фінансові установи міста? Хоч тоді ще й не настала епоха так званої «жовтої преси», яка активно коментувала життя і вчинки знаних осіб, місцеві газети — навіть ті, що були зв’язані з руками й ногами волею політичних та фінансових магнатів — не вважали можливим обійти цю справу мовчанкою.