— Я не стукач, — прямо заявив він містеру Віту.
Той у відповідь лише криво посміхнувся.
Містер Батлер був сповнений завзяття, попри стурбованість майбутніми виборами, адже тепер «цей негідник» потрапив у сіті, з яких йому ще не скоро виплутатися. У разі перемоги республіканської партії на пост окружного прокурора замість Девіда Петті зазіхав ставленик Батлера — молодий ірландець Денніс Шеннон, який не раз консультував Батлера з юридичних питань. Два інших лідери охоче погодилися на його кандидатуру. Цей Шеннон — розумний хлопець, зростом п’ять футів десять дюймів, атлетичної будови, гарний, світловолосий, синьоокий та рум’яний, був досить вправним і темпераментним суддівським оратором та юристом. Він дуже пишався прихильністю старого Батлера, який включив його в списки кандидатів на розподілені республіканською партією посади, і обіцяв у разі свого обрання, докладати всіх сил та умінь, виконуючи його волю.
Але для лідерів республіканської партії у цій бочці меду була все ж таки й ложка дьогтю: у випадку засудження Ковпервуда та ж доля очікувала і Стінера. Відшукати лазівку, через яку міг би вискочити міський скарбник, все ж було неможливо. Якщо Ковпервуд винний у тому, що обманом привласнив шістдесят тисяч доларів міських грошей, тоді Стінер привласнив п’ятсот тисяч. Це загрожувало тюремним строком на п’ять років. Стінер міг заперечувати свою провину, доводячи, що він діяв у рамках встановлених традицій; міг ухилятися від гіркої необхідності визнати себе винним, але це не врятувало би його. Жоден склад присяжних не наважився б пройти мимо таких красномовних фактів. Що стосується Ковпервуда, то, незважаючи на упередження суспільства, можна було ще сумніватися, чи буде йому винесено обвинувальний вирок. Відносно ж Стінера сумнівів бути не могло.
Необхідно стисло розповісти, як розгорталися події по тому, як Ковпервуду та Стінеру пред’явили офіційне звинувачення. Адвокат Ковпервуда Стеджер пронюхав, що переслідування вже порушено (ще до того, як це стало загальновідомо). Він порадив своєму клієнтові негайно ж постати перед слідчими органами, не чекаючи наказу про арешт, і тим самим запобігти газетному галасу, який виник би неминуче, якби за ним з’явилася поліція.
Коли мер міста підписав ордер на арешт Ковпервуда, той, дотримуючись настанов Стеджера, з’явився разом з ним до містера Борчардта і вніс заставу — двадцять тисяч доларів (його поручителем був президент Джирардського національного банку містер Девісон), гарантуючи свою явку в Центральне управління поліції на слухання справи. Для захисту інтересів міста голова міської ради Стробік запросив адвоката Марка Олдслоу. Мер з цікавістю дивився на Ковпервуда, адже він був людиною порівняно новою в політичному житті Філадельфії і раніше не знав його. Ковпервуд відповів йому привітним поглядом.
— Химерна комедія, сер, — спокійно зауважив Ковпервуд, і Борчардт, посміхнувшись, люб’язно зауважив, що він особисто дивиться на всю цю процедуру як на формальність, неминучу в такий тривожний час.
— Адже ви й самі це розумієте, містере Ковпервуд, — підсумував він.
— Авжеж, звичайно, розумію! — з усмішкою погодився той.
Потім було ще кілька досить недбало здійснених дізнань у так званому центральному суді, де Ковпервуд, коли йому вручили обвинувальний акт, заявив, що не визнає себе винним. Тут же було призначено на листопад попередній розгляд його справи, і Ковпервуд, враховуючи складність звинувачення, складеного Петті, вважав за краще постати перед присяжними, які вирішують питання про віддання під суд. Останні, під тиском укотре обраного окружного прокурора Шеннона, який намагався подати усе це дуже врочисто, постановили, що справа буде слухатися 5 грудня під головуванням судді Пейдерсона з першого відділу квартальної сесії (тобто місцевого відділення пенсильванського суду), адже він спеціалізувався на кримінальних справах такого характеру.
Суд над Ковпервудом відбувся, як і очікувалося, вже після бурхливих осінніх виборів. Завдяки хитромудрим махінаціям Молленгауера та Сімпсона, що не цуралися навіть усіляко тиснути на виборців, та фальсифікації бюлетенів, вибори принесли нову перемогу республіканській партії, хоча її ставленики і отримали меншу кількість голосів, ніж минулого разу. «Громадянська асоціація допомоги міському самоврядуванню», незважаючи на поразку на виборах, що пояснювалася шахрайськими маніпуляціями супротивників, рішуче продовжувала громити тих, кого вона вважала головними зловмисниками.