— Але у нашому випадку такого робити не слід, — зауважив Олдерсон. — У мене є підстави думати, що хазяйка вельми прихильно ставиться до людини, яка нас цікавить. По-моєму, краще ризикнути й спробувати застати їх зненацька.
— Окрім керівника операції, — пояснив він, — нам знадобиться ще троє чи четверо помічників. Один, після того, як двері відчинять на дзвінок, увійде в хол, а решта пройдуть за ним для підтримки. Затим треба швидко провести обшук, вимагаючи, щоб відкрили всі двері. Що стосується слуг — якщо вони там будуть, — їх потрібно змусити будь-що тримати язика за зубами. Іноді це досягається грошима, іноді — за допомогою фізичної сили. Далі хто-небудь під виглядом слуги тихо постукає в одні двері, в другі, в треті (Батлер разом з іншими агентами має іти за ним), і коли двері відчинять, можна буде встановити, чи перебуває в кімнаті та особа, яку вони розшукують. Якщо на стукіт не відчинять, доведеться виламувати двері. Будинок стоїть у густонаселеному кварталі, тому втекти з нього можна лише через парадний або чорний вхід, а там ми поставимо своїх людей.
Це був зухвалий план, який давав можливість, незважаючи на всі перепони, тихцем і непомітно вивести звідти Ейлін.
Коли Батлеру пояснили зміст такої неприємної процедури, він почав хвилюватися. Уже думав був відмовитися від цього задуму, обмежившись розмовою з дочкою. Потрібно сказати їй, що йому все відомо і що її заперечення зайві. А потім запропонувати їй вибір: Європа або виправний пансіон. Але частково через вроджену грубість власної натури, почасти через те, що гарячий, брикливий темперамент Ейлін мимоволі вселяв у нього побоювання, Батлер, врешті-решт, обрав інший шлях. Він лише запропонує Олдерсону ще раз ретельно все обдумати і, щойно буде виявлено, що Ейлін або Ковпервуд увійшли в будинок, повідомити йому. Він прийде негайно і за допомогою детективів виведе Ейлін на чисту воду.
План був дикий і бридкий, негідний батька, і жодним чином не ефективний у сенсі виправлення дочки, яка стала на хибний шлях. Насильство ніколи не доводить до добра. Але Батлер цього не розумів. Він намагався залякати Ейлін, змусити її через сильний стрес усвідомити усю жахливість її вчинку.
Цілий тиждень минув у очікуванні, і нарешті, коли нерви Батлера вже напружилися до межі, настала розв’язка. Ковпервуду на той час вже було висунуто офіційне обвинувачення, і він очікував суду. Ейлін час від часу повідомляла йому, як, на її думку, ставиться до нього її батько. Свої здогади вона будувала, звісно, не на розмовах з Батлером — він тримався з дочкою досить замкнуто, не бажаючи, щоб вона знала, як невпинно він клопочеться про кінцевий крах Ковпервуда, — а на випадкових зауваженнях Оуена, який ділився почутим з Келемом, а той, нічого не підозрюючи, у свою чергу, переказував усе сестрі. Так, наприклад, вона дізналася, кого планують на посаду окружного прокурора, і яку він займе позицію в справі Ковпервуда, адже ця людина часто бувала у Батлерів удома і в конторі. Оуен сказав Келему, що Шеннон, вочевидь, докладе усих зусиль, щоб запроторити у тюрму Ковпервуда, і що, за словами «старого», це буде лише справедливо.
Вона дізналася також, що її батько стоїть на заваді Ковпервуду відкрити знову свою контору (адже це було би неприйнятною поблажливістю для злочинця).
— Та це буде просто щастя, якщо громадськість нарешті позбудеться цього пройдисвіта! — сказав якось Оуену Батлер, прочитавши в газеті статтю про боротьбу, яку Ковпервуд вів у всіх судових інстанціях.
Оуен потім запитував брата: чи не знає він, чому батько так жорстко настроєний проти Ковпервуда? Але той також нічого не розумів. Через Ейлін усі ці розмови доходили й до Ковпервуда. Так він дізнався, що суддя Пейдерсон, який мав судити його, — давній приятель Батлера, і що Стінера, імовірно, засудять до тюремного ув’язнення на строк, передбачений законом (але потім, звичайно, виклопотають йому помилування).
Ковпервуд з усіх сил бадьорився. Він запевняв Ейлін, що у фінансовому світі в нього є могутні друзі, які у випадку, якщо суд винесе і йому обвинувальний вирок, звернуться до губернатора з клопотанням про помилування. Та й узагалі він не думає, що його засудять, оскільки обвинувачення має недостатньо доказів. Уся справа в тому, що політичні верховоди, налякані невдоволенням публіки та під’юджувані Батлером, вирішили відігратися на ньому. Уся ця катавасія заварилася після отримання Батлером клятої анонімки.
— Якби не твій батько, радосте моя, — казав він Ейлін, — я б швиденько розправився з цим обвинуваченням. Я певен, що ні Молленгауер, ні Сімпсон особисто проти мене нічого не мають. Щоправда, вони хочуть вирвати з моїх рук ласий шмат — кінну залізницю і, відповідно, в першу чергу прагнуть полегшити долю Стінера. Але якби не твій батько, вони, звичайно, не зайшли б так далеко, не обрали би мене своєю жертвою. До того ж твій батько крутить оцим Шенноном і всією іншою дрібнотою, як йому заманеться. У тому й усе лихо! А почавши — вже не можуть зупинитися.