— Я б не радив вам іти туди зараз, — випередив його Олдерсон. — Там її батько. Його прізвище Батлер, адже так? Ви його мало цікавите — він хоче забрати свою доньку.
Ковпервуд, тим не менше, рушив далі й зупинився на майданчику.
— Навіщо ти сюди прийшов, батьку? — почувся знизу голос Ейлін.
Відповіді Батлера він не розчув і раптом заспокоївся, згадавши, як сильно ця людина любила свою доньку.
Опинившись обличчям до обличчя, Ейлін уже хотіла заговорити з викликом та обуренням, але погляд його сірих, глибоко посаджених очей, які дивилися на неї з-під густих брів, свідчив про таку муку, таке велике горе, що вона, попри всю свою злість, одразу знітилася. Усе це було так тяжко…
— Ніколи не думав, що знайду тебе в такому місці, дочко, — промовив Батлер. — Я гадав, що ти більше поважаєш себе. — Його голос раптом здригнувся і обірвався. — Я знаю, з ким ти тут, — продовжував він, сумно похитавши головою. — Негідник! Я з ним ще поквитаюся! За моїм наказом за вами увесь час стежили. І навіщо лиш я дожив до такої ганьби! До такої ганьби… Негайно додому!
— У тому й біда, батьку, що ти найняв людей вистежувати мене, — почала Ейлін. — Мені здавалося, що ти мав би…
Вона замовкла, бо він підняв руку якимось дивним, стражденним, але разом з тим наказовим жестом.
— Припини! Замовкни! — вигукнув він, похмуро дивлячись на неї з-під насуплених сивих брів. — Я не витримаю… Не доводь мене до гріха! Ми ще в стінах цього закладу. І він також ще тут! Негайно поїхали додому!
Ейлін зрозуміла. Він казав про Ковпервуда. Це її налякало.
— Я готова, — схвильовано мовила вона.
Старий Батлер, пригнічений горем, поплентався вперед. Він знав, що ніколи в житті не забуде цих тяжких хвилин.
37
Незважаючи на увесь свій гнів, усю свою рішучість розправитися з Ковпервудом у будь-який спосіб, Батлер був настільки ошелешений і вражений поведінкою Ейлін, що став ніби зовсім іншою людиною, ніж добу тому. Вона трималася зухвало, більше того — з викликом (а він був певен, що, схоплена на місці злочину, вона знітиться). І ось тепер, коли вони нарешті забралися з клятого будинку, він із ще більшим сум’яттям виявив, що пробудив у дівчині бойовий дух, вельми схожий на той, що опанував його самого. В його дочки характер був не менш твердий, ніж у нього та в Оуена. Вона сиділа поряд із батьком у найманому екіпажі, який віз їх додому, й обличчя у неї то червоніло, то блідло під тягарем думок, що проносилися в її голові. Якщо приховувати було вже нічого, то Ейлін вирішила не відступати, відкрито заявити батькові про зв’язок з Ковпервудом, про своє кохання до нього, про свої погляди на такі стосунки. Яка різниця, що думає зараз батько — казала вона собі. Що сталося, того не повернути! Вона любить Ковпервуда, а в очах батька вона навіки збезчещена. То чи не все’дно, що він скаже? Незважаючи на свою батьківську любов, він вчинив дуже негідно, шпигуючи за нею, зганьбивши її на очах сторонніх людей — агентів-нишпорок і в очах Ковпервуда. Хіба могла вона після цього відчувати до батька те ж саме? Він зробив помилку. Зробив безглуздий і негідний вчинок, якому все одно немає виправдання, як би неправильно вона не вчинила. Чого він досягнув, зганьбивши її, зірвавши завісу з найпотаємніших куточків її душі, та ще й у присутності чужих — і кого? — детективів! О, якою мукою були для неї ці кілька кроків від спальні до передпокою! Ніколи вона не вибачить батькові — ніколи, ніколи, ніколи! Він убив її любов до нього. Відтепер між ними зав’яжеться боротьба без права помилування. І поки вони мовчки їхали, її маленькі кулачки злісно стискалися й розтискалися, нігті врізалися в долоні, губи складалися в ядучу гримасу.
Питання, чи приносить грубе насильство користь — ще ніким не було вирішене. Насильство настільки невід’ємне від нашого земного існування, що набуває характеру закономірності. Більше того — можливо, саме йому ми зобов’язані видовищем, яке називається життя, і це, напевно, навіть можна довести науково. Але яка ж тоді ціна всьому цьому? Чого варте таке «видовище»? Чого, зокрема, варта сцена, що розігралася між Ейлін та її батьком?
Старий Батлер їхав і думав: єдине, що тепер має статися, — це поєдинок із дочкою (який лише Богу відомо куди заведе їх обох). Що він може з нею зробити? Ось вони їдуть під свіжими враженнями цієї страшної сцени, а вона не каже ні слова. Вона навіть наважилася запитати його, навіщо він туди прийшов! Як йому впоратися з нею, якщо її не зламало й те, що її спіймали на місці злочину? Його хитромудрий задум, що видавався таким вдалим, в моральному сенсі абсолютно провалився.