— Дозволь мені сказати, батьку! Я кохаю містера Ковпервуда так, як я була би його дружиною. Я й буду його дружиною, коли він доб’ється розлучення з місіс Ковпервуд. Ти не хочеш нас зрозуміти. Він кохає мене, я кохаю його. Я йому потрібна.
Батлер дивився на неї якимось дивним, збентеженим поглядом.
— Розлучення, кажеш? — почав він, думаючи про догмати католицької церкви. — Він розлучиться з дружиною, кине дітей — і все заради тебе? Ти йому потрібна, он як? — додав він із сарказмом. — Ну, а що буде з його дружиною і дітьми? Їм, я так розумію, він не потрібен, га? Що це за розмови такі?!
Ейлін струснула головою із викликом.
— Проте це так, — відповіла вона. — Але ти не хочеш зрозуміти!
Батлер не вірив своїм вухам. Ніколи у житті він не чув нічого схожого. Подив і гнів охопили його. Він прекрасно розбирався у всіх тонкощах політики й комерції, але романтична маячня — на цьому він зовсім не розумівся. Подумати лишень, його донька-католичка — так мислить! І в кого вона нахапалася таких уявлень, хіба що у самого Ковпервуда з підступним, руйнівним розумом!
— Чи давно у тебе, дитино моя, такі погляди? — неочікувано спокійним і рівним голосом запитав він. — І звідки? Вдома ти нічого подібного чути не могла — за це я можу ручатися. Те, що ти кажеш, — блюзнірство божевільного.
— Ах, припини, батьку! — спалахнула Ейлін, переконавшись, наскільки безнадійно сперечатися зі старим про такі речі. — Адже я не дитина. Мені двадцять чотири роки. Ти нічого не розумієш: містер Ковпервуд не кохає свою дружину. Він спробує отримати розлучення і тоді одружиться зі мною. Я його кохаю, і він мене кохає, от і все!
— От і все? Чудово, — повторив Батлер, відчувши незмінне рішення так чи інакше остудити цю дівчину. — Отже, ти й не думаєш рахуватися з його дружиною і дітьми? А те, що він скоро сяде за ґрати — теж для тебе нічого не означає, я так розумію? Коли він одягне смугасту робу, ти, значить, будеш кохати його, як і раніше, а може, навіть більше? — Старий міг вправно, знущально розмовляти. — Ну що ж, таке щастя тобі, схоже, забезпечене!
Ейлін спаленіла.
— Звісно, я так і знала! — обурено вигукнула вона. — Ти лише про це й мрієш! Я знаю, чого ти добиваєшся! І Френк знає. Ти хочеш запроторити його за ґрати через злочини, яких він не вчиняв. І все через мене? О, я чудово розумію! Але все марно. Тобі це не вдасться! Він розумніший і кращий, ніж ти думаєш, і всі твої зусилля будуть даремні! Він знову випливе! Ти хочеш покарати його через мене — але йому від того ні спекотно, ні холодно. Так чи інак, я вийду за нього заміж! Я кохаю його, я буду його чекати і стану його дружиною! А ти можеш вчиняти, як тобі заманеться! От і все!
— Ти станеш його дружиною? — з подивом і дещо розгублено повторив Батлер. — Ось як? Ти будеш його чекати і вийдеш за нього заміж? Ти забереш його від дружини і дітей, біля яких, якби він був хоч трохи поряднішим, він мав би зараз знаходитися, замість того щоб тягатися за тобою? Ти будеш його дружиною? Ти не посоромишся вкрити ганьбою ім’я родини — батька, матері і всієї сім’ї? І ти наважилася казати це в очі мені, хто виховав, вигодував тебе, зробив з тебе людину? Чим би була ти зараз, якби не я і не твоя бідолашна мати, ця невтомна трудівниця, яка з року в рік піклувалася про тебе, намагалася влаштувати твоє життя? Але ти, я так гадаю, розумніша за нас! Ти знаєш життя краще за мене, краще за всіх, хто міг би дати тобі добру пораду. Я ростив тебе, як справжню леді, і от вдячність. Я, виявляється, нічого не розумію, а ти торочиш мені про своє кохання до грабіжника, марнотрата, банкрота, брехуна, крадія, майбутнього арештанта…