Ейлін подобався товариський характер матері Меймі, бездоганна чистота їхнього злиденного житла, зворушлива дбайливість, з якою місіс Келліген ставилася до замовлень Ейлін, і те, що обидві вони любили слухати її гру на фортепіано. Дівчина забігала до них відпочити від галасливих розваг і поговорити з Меймі Келліген про літературу, якою вони обидві цікавилися. Меймі подобалися ті ж книги, що й Ейлін: «Джейн Ейр», «Кенелм Чіллінглі», «Трикотрин» та «Помаранчевий бант». Час від часу Меймі рекомендувала приятельці останні новинки цього жанру, і Ейлін незмінно захоплювалася її смаком.
Тому у важку хвилину Ейлін і згадала про Келлігенів. Якщо батько надумає її притиснути і змусить на деякий час піти з дому, вона перебереться до них. Вони її приймуть, не ставлячи зайвих запитань. Решта членів сім’ї Батлерів майже не знали Келлігенів і ніколи не подумали б шукати там Ейлін. У самотині Черрі-стрит їй буде неважко зачаїтись, і декілька тижнів ніхто не почує про неї. Цікаво, що Келлігени, як і Батлери, ніколи б не здогадалися, що Ейлін здатна на осудливий вчинок. І якщо їй все ж доведеться піти з дому, то і ті, й інші пояснять це просто її черговою забаганкою.
З іншого боку, сім’я Батлерів загалом більше потребувала Ейлін, ніж Ейлін — її. Присутність Ейлін завжди сприяла гарному настрою усіх інших, і порожнечу, яка утвориться, коли вона піде, буде нелегко заповнити.
Подивитися хоча б на старого Батлера: маленька дочка на його очах перетворилася на сліпучо гарну жінку. Він пам’ятав, як вона ходила до школи і вчилася грати на фортепіано, — на його думку, то була вершина вишуканого виховання. Він бачив, як змінювалися її манери, стаючи все більш світськими; вона набиралася життєвого досвіду, і це вражало його. Поступово вона навчилася впевнено і дотепно обговорювати найрізноманітніші речі, й він охоче прислухався до її слів. Вона більше розумілася на мистецтві і літературі, ніж Оуен та Келем, чудово вміла триматися серед людей. Коли Ейлін виходила до столу, Батлер із захватом дивився на неї. Вона була його улюбленицею, і це усвідомлення наповнювало старого гордістю. Хіба не він забезпечував її грошима на всі ці вишукані туалети? Він і далі продовжуватиме захищати її. Нізащо не дасть якомусь авантюристу загубити її життя. Він збирався і заповіт свій скласти так, щоб у випадку банкрутства її майбутнього чоловіка вона не залишилася без підтримки. «Оце так леді, справжня леді! — часто вигукував він, додаючи з гордістю: — Які ж ми сьогодні чарівні!» За столом Ейлін зазвичай сиділа біля нього і клопоталася ним. Це йому подобалося. Він, як і раніше, коли вона була дитиною, завжди садовив її біля себе.
Мати також безмежно любила старшу дочку, а Келем і Оуен проявляли до неї братню ніжність, тому й досі Ейлін своєю красою і жвавим, веселим характером відплачувала те, що отримувала від сім’ї, і сім’я це відчувала. Варто було Ейлін виїхати на день-другий, і в домі запановувала нудьга, навіть їжа виглядала не так апетитно. Зате коли вона поверталася, усі знову ставали веселими і задоволеними.
Ейлін, звісно, це знала. Тепер, коли вона мала намір піти з дому і почати самостійне життя, лише б позбутися цієї ненависної поїздки, вона підтримувала мужність в усвідомленні свого значення для сім’ї. Ще раз обдумавши все, що сказав їй батько, Ейлін вирішила діяти без затримки. Наступного ранку, після того, як він поїхав у контору, вона одягнулася нібито для прогулянки і вирішила зайти до Келлігенів десь близько дванадцятої — у цей час Меймі саме приходила додому підобідати. Розмову про свій намір Ейлін вирішила почати ніби випадково і, якщо вони не будуть проти, вона негайно переїде до них. Часом вона запитувала себе, чому Френк, опинившись у такому складному становищі, не запропонував їй втекти з ним куди-небудь у далекі країни. Але одразу ж сказала собі, що він краще знає, як вчинити. Вона була дуже збентежена прикрощами, що звалилися їй на голову.
Місіс Келліген сиділа вдома сама і зраділа, побачивши Ейлін. Поговоривши про міські новини і не знаючи, як перейти до справи, яка привела її сюди, Ейлін сіла за фортепіано і почала грати якусь сумну п’єсу.
— Як чудесно ви граєте, Ейлін! — сказала місіс Келліген, яка легко ставала сентиментальною. — Я насолоджуюсь, слухаючи вас. О, якби ви частіше заходили до нас! Останнім часом вас зовсім не видно.
— Я була дуже зайнята, місіс Келліген, — відповіла Ейлін. — Цієї осені в мене набралося стільки різних справ, що я не могла виділити жодної хвилини. Мої батьки пропонували мені поїхати до Європи, але я категорично відмовилася. Ах, Господи! — зітхнула вона, і її пальці знову забігали по клавішах, награючи сумну романтичну мелодію.