До цього моменту і Стеджер, і Ковпервуд вважали, що все складається для них більш-менш сприятливо, і не буде дивним, якщо вони виграють процес.
42
Розгляд продовжувався. Один за одним виступали свідки звинувачення, поки, нарешті, Шеннон не впевнився в тому, що достатньою мірою викрив Ковпервуда, після чого оголосив свою місію тимчасово завершеною. Тоді з місця підвівся Стеджер і почав сперечатися із суддею, вимагаючи припинення справи за відсутністю таких-то і таких-то доказів, що підтверджують склад злочину. Але Пейдерсон уперто стояв на своєму. Він дуже добре знав, яке значення надають цій справі політичні кола Філадельфії.
— Я вважаю, містере Стеджер, що це не підлягає розгляду, — втомленим голосом промовив він, вислухавши розлогу тираду захисника. — Традиції міської адміністрації мені відомі, й пред’явлене тут звинувачення до них ніякого відношення не має. Вам слід звернутися до присяжних, а не до мене. Я зараз вдаватися в ці подробиці не можу. За вами залишається право відновити клопотання до кінця розгляду справи. Клопотання відхилено.
Окружний прокурор Шеннон, який слухав з глибокою увагою, сів на своє місце. Переконавшись, що ніякими хитромудрими доводами суддю не пробереш, Стеджер підійшов до Ковпервуда, який тільки посміхнувся його невдачі.
— Нам, очевидно, треба покластися на присяжних! — сказав Стеджер.
— Я в цьому не сумнівався, — відповів Ковпервуд.
Тоді Стеджер звернувся з промовою до присяжних. Коротко виклавши їм свою точку зору на справу, він перейшов до висновків з показань свідків.
— Власне кажучи, джентльмени, особливої різниці між показаннями свідків звинувачення і свідків захисту бути не може. Ми не збираємося оскаржувати ні того, що містер Ковпервуд отримав від містера Стінера чек на шістдесят тисяч доларів, ні того, що він не здав до амортизаційного фонду сертифікатів міської позики на зазначену суму (до речі, законно ним отриману за посередництво), хоча він, за твердженням обвинувача, був зобов’язаний це зробити. Але ми, зі свого боку, стверджуємо і зуміємо, безперечно, довести, що як агент міської скарбниці, який понад чотири роки перебував у ділових стосунках з міським самоврядуванням, він мав право, згідно зі своєю домовленістю зі скарбником, проводити будь-які розрахунки, а так само і здачу сертифікатів до амортизаційного фонду першого числа наступного місяця, тобто найближчого першого числа після тієї чи іншої угоди. На підтвердження наших слів ми можемо назвати ряд комерсантів і банкірів, які в минулому вели справи з міською скарбницею на основі точно таких же домовленостей. Обвинувач хоче переконати нас, по-перше, ніби містер Ковпервуд, отримуючи цей чек, вже знав про майбутнє своє банкрутство, по-друге, ніби він, всупереч його твердженням, зовсім не купував сертифікатів для передачі їх в амортизаційний фонд і, нарешті, ніби знаючи про своє майбутнє банкрутство і неможливість здати за призначенням сертифікати позики, він все ж спокійно відправився до містера Альберта Стаєрса, керуючого канцелярією містера Стінера і, заявивши йому, що придбав для міста таку й таку кількість сертифікатів, обманним шляхом отримав чек.
Я не збираюся, джентльмени, затівати зайві суперечки з цього питання; свідчення зараз із достатньою ясністю висвітлять факти. Ми надамо слово цілій низці свідків і дуже просимо вас вислухати їх з увагою. Уклінно прошу вас також врахувати таке: від жодного зі свідків (якщо не брати до уваги містера Джорджа Стінера) ми не чули навіть непрямого підтвердження того, що містер Ковпервуд в момент свого візиту до міського скарбника знав про загрозу його банкрутства, або що він нібито зовсім не купував горезвісних сертифікатів, так само як і того, що він нібито не мав права тримати їх у себе з тим, щоб здати в амортизаційний фонд лише до першого числа наступного місяця, тобто в термін, коли зазвичай підводився баланс його розрахунків з міською скарбницею. Містер Стінер, колишній міський скарбник, може, звичайно, стверджувати все, що йому завгодно. Містер Ковпервуд, зі свого боку, буде стверджувати зворотне. Вам, джентльмени, належить розсудити, хто з них вселяє більше довіри: Джордж Стінер — колишній міський скарбник, що колись був у ділових стосунках з моїм підзахисним і тепер постав проти людини, чия невтомна і багаторічна праця збагатила його, — тільки тому, що чиказька пожежа викликала на біржі паніку і фінансові потрясіння. Або містер Френк Ковпервуд — відомий банкір і фінансист, який зробив все, що від нього залежало, аби власними силами протистояти бурі, котрий з пунктуальною точністю дотримувався своєї угоди з містом і до останнього моменту докладав усіх зусиль, щоб подолати фінансові труднощі, накликані на нього пожежею і панікою. Не раніше, ніж учора, містер Ковпервуд запропонував місту відшкодувати всю свою заборгованість (хоча фактично він не єдиний боржник) і в найближчий час — якщо тільки йому дозволять не закривати свою контору — повернути все до єдиного долара, включаючи ті п’ятсот тисяч, про які тут йшла мова, і таким чином довести не на словах, а на ділі, що ні у кого немає й не було ніяких підстав підозрювати його в нечесних намірах. Як ви, ймовірно, вже здогадуєтеся, джентльмени, місто не схотіло прийняти його пропозицію (пізніше я візьму на себе сміливість пояснити, чому саме).