Поки ж ми продовжимо допит свідків. А я від імені захисту вдруге попрошу вас уважно вислухати їхні свідчення. Вдумайтеся в те, що буде говорити містер Девісон, коли він виступить тут як свідок. З не меншою ретельністю зважте на свідчення містера Ковпервуда та всіх інших. Тоді вам неважко буде скласти з цього приводу свою власну думку і вирішити, чи є достатні підстави для цього судового переслідування. Я особисто таких не бачу. Дозвольте висловити вам вдячність, джентльмени, за увагу, з якою ви мене вислухали.
Потім Стеджер викликав Артура Райверса, який мав засвідчити, що під час паніки на біржі він, як агент Ковпервуда, скуповував великими партіями облігації міської позики з метою підтримки їхнього курсу. Вслід за ним брати Ковпервуда — Едвард і Джозеф — свідчили, що ними були отримані інструкції від Райверса купувати і продавати вищезазначені облігації, але головним чином — купувати.
Наступним свідком був містер Девісон, голова правління Джирардського національного банку, огрядний чоловік, який був не так повний, як мав широкі та міцні груди і плечі, біляве волосся на великій голові з крутим широким чолом, — розумний і розсудливий. Великий, трохи приплюснутий ніс надавав його обличчю виразу сили, губи були тонкі, міцно стиснуті. У холодних блакитних очах містера Девісона іноді миготіли іскорки скептичного гумору. Взагалі це був доброзичливий, жвавий, миролюбний чоловік, хоча зовнішність його швидше наводила на протилежні думки. З перших же його слів стало ясно, що він звик спиратись лише на непорушні правила фінансового життя й самим своїм характером тяжів до Френка Алджернона Ковпервуда, хоча той як особистість і не захоплював його. За неквапливими, сповненими гідності рухами було видно, що він вважає всі ці судові процедури чимось безглуздим, непотрібним, що посягає на гідність справжнього фінансиста, коротше кажучи — надокучливою балаканиною. На сонного пристава Спаркгівера, який подав йому Біблію для присяги, він звернув так само мало уваги, ніби це була дерев’яна колода. Присяга в його уявленні була чистою формальністю. Іноді говорити правду вигідно, іноді ні. Свої показання він давав невимушено і просто.
Містера Френка Алджернона Ковпервуда він знав майже десять років. Практично весь цей час той вів справи або з ним самим, або через нього з іншими особами. Про взаємовідносини містера Ковпервуда з містером Стінером йому нічого не відомо, з останнім він навіть не знайомий. Що стосується чека на шістдесят тисяч доларів — так, він його бачив. Чек цей був переданий його банку десятого жовтня разом з іншими цінними паперами на забезпечення кредиту, який був перевищений банкірською конторою «Ковпервуд і Ко». Ця сума була занесена в кредит банківською конторою «Ковпервуд і Ко», а банк, зі свого боку, реалізував чек через розрахункову палату. Після цього ніяких сум, що перевищують кредити містера Ковпервуда, з банку взято не було, і рахунок цього фінансиста був, таким чином, збалансований.
Тим часом містер Ковпервуд міг би отримати в банку досить значні суми, і ніхто не запідозрив би його в непорядних діях. Він, Девісон, не мав уявлення, що Ковпервуду загрожує банкрутство, і навіть не припустив би, що це може статися так раптово. Ковпервуд неодноразово перевищував свій кредит в Джирардському національному банку, що завжди вважалося буденним явищем. Таке перевищення кредиту давало Ковпервуду можливість активно використовувати свої ресурси, а в фінансовому світі це називається вмілим веденням справ. Перевищуючи кредит, він завжди забезпечував ці суми і зазвичай надсилав у банк цілі пачки цінних паперів та чеків, які потім так чи інакше використовувалися. Рахунок містера Ковпервуда в банку був найбільший і найактивніший, додав містер Девісон. До моменту банкрутства містера Ковпервуда в Джирардському національному банку знаходилося на дев’яносто з гаком тисяч доларів облігацій міської позики, надісланих туди містером Ковпервудом в якості забезпечення.