Так що ж тепер сталося, джентльмени? Які такі обставини змусили містера Стінера з’явитися в зал суду і висунути проти свого першого та незмінного агента й маклера, звинувачення в розкраданні і розтраті? Що змусило його стверджувати, ніби той зловмисно присвоїв шістдесят тисяч доларів з коштів міського казначейства? Як це розуміти? Може, містер Ковпервуд в позаурочний час, зі злочинними намірами, без відома містера Стінера і його помічників, забрався в казначейство і забрав звідти шістдесят тисяч доларів міських грошей? Нічого подібного! Звинувачення, які ви чули з вуст окружного прокурора, свідчать, що містер Ковпервуд з’явився до скарбника серед білого дня, між четвертою і п’ятою годиною, за день до того, як він оголосив себе неплатоспроможним, і просидів з містером Стінером в його кабінеті близько півгодини. Потім він вийшов звідти, повідомив містеру Альберту Стаєрсу, що придбав на шістдесят тисяч доларів облігацій міської позики для амортизаційного фонду, за які йому ще не було сплачено, попросив кредитувати ці шістдесят тисяч в звітності казначейства, а йому видати чек на зазначену суму. І чек був йому вручений, і він пішов. Що тут особливого, джентльмени? Або незвичайного? Заперечував хтось зі свідків, що містер Ковпервуд був агентом міста саме такого штибу операцій? Чи засумнівався хто-небудь в тому, що містер Ковпервуд дійсно придбав ці облігації міської позики?
Чому ж у такому випадку містер Стінер звинувачує містера Ковпервуда в шахрайському привласненні і злочинній розтраті шістдесяти тисяч доларів, виданих йому за облігації, які він мав право купити і які — чого ніхто не заперечує, — він дійсно купив? Ось тут собака й закопаний, — зараз ви все зрозумієте, панове присяжні! Мій підзахисний зажадав чек, взяв його і поклав гроші в банк на своє ім’я, не подбавши — як стверджує звинувачення — передати в амортизаційний фонд ті облігації, в оплату яких був виданий згаданий чек. Не зробивши цього вчасно і будучи змушений під тиском фінансових подій припинити платежі, він тим самим — так випливає з обвинувачення, а також з висловлювань стривожених лідерів республіканської партії — став розтратником, злодієм, простіше ж кажучи — цапом-відбувайлом, котрий відвертає громадську думку від Джорджа Стінера і ватажків республіканської партії!
Містер Стеджер дав сміливу характеристику політичного становища, що склалося після чиказької пожежі і викликаної нею паніки. Причому Ковпервуд у нього виглядав несправедливо обмовленим чоловіком, якого політичні верховоди Філадельфії до пожежі цінували досить високо. Але згодом, побоюючись провалу на виборах, призначили цапом-відбувайлом.
На це у Стеджера пішло з півгодини часу. Потім, зазначивши, що Стінер — посіпака і в той же час ширма для політичних ділків — був використаний ними як сліпий виконавець для здійснення фінансових оборудок, з яким їм небажано було пов’язувати свої імена, він продовжував:
— Тепер, після всього мною сказаного, вдумайтеся, панове присяжні, наскільки сміховинне все це звинувачення! Яке воно безглузде! Френк Ковпервуд протягом багатьох років діяв як агент міста в такого роду справах. У своїх діях він керувався певними правилами, прийнятими значно раніше і, очевидно, з благословення вищих осіб. Адже ці умови і правила застосовувалися і колишніми діячами міської адміністрації задовго до появи на сцені містера Стінера як міського скарбника. Відповідно до одного з таких правил, Ковпервуд був зобов’язаний підводити баланс всіх своїх операцій і звітувати в них до першого числа кожного наступного місяця. Це означає, що він не повинен був ні сплачувати міському скарбнику будь-які суми, ні передавати йому будь-які чеки, ні здавати гроші або сертифікати в амортизаційний фонд до першого числа наступного місяця. Адже — прошу вашої уваги, панове присяжні, це надзвичайно важливо! — угоди, пов’язані з міською позикою, як і всі інші, що він укладав для міського казначейства, були такі численні, такі блискавичні, такі безпосередні, що для їх проведення необхідна була гнучка, аби не зв’язувати рук, система розрахунків. У противному разі вони взагалі були б неможливі. Без такої системи містер Ковпервуд не міг би задовільно виконувати доручення містера Стінера або інших осіб, причетних до державної скарбниці. Ведення постійної звітності було б украй складно і для містера Ковпервуда і для міського скарбника. Містер Стінер сам визнав це в своїх свідченнях. Альберт Стаєрс це підтвердив. Отже, що ж далі? Далі я скажу наступне. Який же суд може припустити, хто зі здоровим глуздом може повірити, щоб при такому стані речей містер Ковпервуд сам длубався з усіма цими вкладами в різні банки, в амортизаційний фонд і в міську касу, або ж стовбичив над душею свого головного бухгалтера: «Послухайте, Степлі, ось чек на шістдесят тисяч доларів — подбайте сьогодні ж передати в амортизаційний фонд сертифікати міської позики на цю суму». Безглузде припущення! Зрозуміло, у містера Ковпервуда, як і у кожної ділової людини, була своя система. Коли термін спливав, певні чеки і сертифікати автоматично передавалися куди слід. Містер Ковпервуд, вручивши чек своєму головному бухгалтеру, більше про нього і не згадував. Чи можна собі уявити, щоб банківський діяч такого масштабу робив інакше?