А ось звідки. Ще раз, панове присяжні, прошу вашої уваги. Особам, що стояли за спиною містера Стінера, тим, котрі керували його діями, для порятунку своєї політичної репутації знадобилася жертва — а під руку їм потрапив саме Френк Алджернон Ковпервуд. От і все. Ніякої іншої причини немає, не було і не могло бути. Якщо містер Ковпервуд в ту тяжку хвилину мав потребу в грошах, щоб подолати труднощі, то в їх інтересах було виплатити йому позику і на цьому й квит. Це було б, звичайно, незаконно — так само незаконно, як і багато іншого, що робилося ними, — зате куди більш безпечно. Але страх, панове присяжні, страх, малодушність і нездатність поглянути в обличчя кризі завадили їм так вчинити. Вони боялися довіритись людині, яка доти ніколи цією довірою не зловживала, людині, чия відданість і виняткова фінансова обдарованість приносили чимало вигоди їм самим і міському самоврядуванню. У колишнього міського скарбника не вистачило мужності залишитися вірним своєму партнеру і знехтувати чутками про його можливе банкрутство. Він вважав за краще — чого й сам не заперечує, — рятуючи свою шкуру, вимагати від містера Ковпервуда повернення п’ятисот тисяч доларів або більшої частини цієї суми, фактично використаної містером Ковпервудом для його ж, Стінера, вигоди. До того ж він ще й відмовився відшкодувати гроші, які мій підзахисний, діючи згідно з домовленістю, витратив на купівлю облігацій. Чи є хоч одна з угод, укладених містером Ковпервудом, протизаконною? Ні, не є. Чи був містерові Ковпервуду своєчасно пред’явлений позов на тих п’ятсот тисяч доларів, які він тепер навряд чи зможе повернути місту через своє банкрутство? Зовсім ні. Вся справа в тому, що Джорджа Стінера охопив безглуздий панічний страх, а лідери республіканської партії, дізнавшись про дефіцит у казначействі, побажали вигородити скарбника і звалити відповідальність на людину, яка не перебуває в її рядах. Ви чули, що показав сьогодні містер Ковпервуд: адже він і пішов, власне, до містера Стінера саме для того, щоб запобігти подібній можливості. І саме після зробленого ним застереження містер Стінер розхвилювався, втратив будь-яке самовладання і зажадав, щоб мій підзахисний повернув гроші — всі п’ятсот тисяч доларів, які скарбник позичив йому з розрахунку двох з половиною відсотків. Ну хіба ж із фінансової точки зору це не безглузда дурість? Нічого не скажеш — підходить момент вимагати погашення абсолютно законної позики!