Однак я повертаюся до горезвісної історії з чеком на шістдесят тисяч доларів. Містер Стінер свідчив тут, що коли містер Ковпервуд напередодні банкрутства з’явився до нього, він навідріз відмовився позичити йому гроші. І тоді містер Ковпервуд нібито без його відома і згоди умовив керуючого і головного бухгалтера казначейства Альберта Стаєрса виписати йому чек на шістдесят тисяч доларів, на який мій підзахисний нібито не мав права, а тому Стінер, знаючи він про це, ніколи б не дозволив йому видати цей чек.
Яка дурниця! Як міг Стінер про це не знати! Бухгалтерські книги були у нього в казначействі, і він міг у будь-яку хвилину заглянути в них! Містер Стаєрс наступного ранку насамперед доповів йому про цей чек. А містер Ковпервуд забув уже й думати про нього, адже мав право на ці гроші і без жодних зусиль отримав би в будь-якому суді виконавчий лист на цю суму — незалежно від свого банкрутства. Твердження містера Стінера, що він затримав би видачу чека — просто смішне. Ця думка, безсумнівно, прийшла йому в голову лише іншого дня, після розмови з його політичними зверхниками, коли було вирішено за всяку ціну, будь-якими шляхами і засобами відвести підозру від діячів республіканської партії. Ось і вся передісторія цієї справи. І ви можете бути впевнені, що це прекрасно розуміють ті, хто так прагне домогтися обвинувального вироку для містера Ковпервуда.
Стеджер зробив паузу і багатозначно глянув на Шеннона.
— Панове присяжні засідателі! — сказав він на закінчення спокійним і проникливим голосом. — Коли ви приступите до обговорення цієї справи в дорадчій кімнаті, ви переконаєтеся, що і розкрадання, і розтрата, і незаконне привласнення чека на шістдесят тисяч доларів, тобто всі пункти звинувачення, свідчать лише про наполегливе прагнення окружного прокурора створити видимість злочину і є всього лише плодом розбурханої фантазії боягузливих політиканів, які рятують за рахунок містера Ковпервуда власну шкуру! Іншими словами — це вигадка безчесних людей, які переслідують одну-єдину мету: вийти сухими з води. Вони бояться, аби у членів республіканської партії в Пенсильванії не виникло дуже вже невтішної думки про партійну верхівку і її панування у нас в Філадельфії. Вони прагнуть в міру сил вигородити Джорджа Стінера і всю його провину звалити на мого підзахисного. Але цього не повинно бути — нізащо! Як чесні і вдумливі люди, ви не допустите такого результату справи. Тому я зі спокійною душею закінчую свою промову!
Стеджер рвучко відвернувся від присяжних і пішов до свого місця поруч із Ковпервудом. Тут підвівся Шеннон — молодий, спокійний, енергійний і вольовий.
Правду кажучи, Шеннон не розходився зі Стеджером в думках про Ковпервуда і не засуджував його за методи, до яких той вдавався, аби «робити гроші». Більше того, Шеннон думав, що на місці Ковпервуда вчинив би точно так само. Але він був щойно обраний окружним прокурором. Йому потрібно було показати себе і до того ж догодити своїм господарям, тобто лідерам республіканської партії, які вважали, що при даному стані речей Ковпервуд має бути засуджений. Тому Шеннон міцно зіперся руками об бар’єр, пильно подивився на присяжних і, подумки намітивши кілька вихідних положень, почав:
— Панове присяжні! Мені здається, що коли всі ми вдумливо поставимося до того, що тут сьогодні з’ясувалося, то нам уже неважко буде прийти до певного і, я б сказав, вичерпно правильного висновку, — треба тільки сумлінно розібратися у фактах. Підсудний містер Ковпервуд, як я вже говорив, звинувачується в розкраданні, у привласненні коштів довірителя, в розкраданні і додатково — в розтраті шістдесяти тисяч доларів, отриманих ним за чеком, який був виданий дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року «Френку А. Ковпервуду і компанії» керуючим канцелярією міського скарбника від імені останнього, але за своїм підписом. Містер Ковпервуд стверджує, що в цей момент він був не тільки цілком платоспроможний, але що він дійсно придбав сертифікати міської позики на шістдесят тисяч доларів і депонував їх або збирався найближчим часом депонувати в амортизаційному фонді міста, що стало б завершенням звичайної угоди, тобто придбанням на біржі «Френком А. Ковпервудом і компанією» за дорученням міста певної кількості облігацій міської позики з передачею їх в амортизаційний фонд і негайним відшкодуванням зазначених витрат. Тепер, джентльмени, спробуємо розібратися, як усе це було насправді. Чи справді «Френк А. Ковпервуд і компанія», — до речі, ніякої «компанії», як ви могли сьогодні переконатися, немає, є тільки Френк А. Ковпервуд, — так от, чи дійсно згаданий Френк А. Ковпервуд мав право на цей чек? Іншими словами, був він на той момент уповноваженим міста, чи не був? Чи був він платоспроможний? Далі: чи знав він, що йому загрожує банкрутство, і чи не вхопився за цей чек на шістдесят тисяч доларів, як потопельник за соломинку, щоби врятувати своє становище у фінансовому світі, не подумавши навіть про ті наслідки, які може спричинити собою цей вчинок, якщо поглянути на нього з точки зору закону, моралі тощо? Або ж він справді придбав сертифікати міської позики на зазначену ним суму, в зазначений ним час і зазначеним чином, і отримав тільки те, що належало йому по праву? Чи мав він намір здати ці сертифікати міської позики, як він стверджує, і як він, природно, повинен був зробити, в амортизаційний фонд? Чи у нього цього наміру не було? Далі: того дня, коли він отримав цей чек на шістдесят тисяч доларів, його відносини з міським скарбником залишалися такими ж, як раніше, чи вони стали іншими? Чи було їхнє ділове співробітництво ліквідоване в результаті розмови, що відбулася за чверть години до отримання чека (чи за два дні, чи за два тижні) — терміни тут ролі не грають? Як вам відомо, будь-який ділок має право в будь-яку хвилину розірвати договір, якщо в цьому договорі окремо не обговорений термін його дії. Я попрошу вас врахувати цю обставину при розгляді справи. Далі: чи припинив Джордж Стінер тоді ж, дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року, тобто до того, як Ковпервуду був виданий чек на шістдесят тисяч доларів, дію цього договору, знаючи або припускаючи, що Френк Ковпервуд знаходиться у вкрай скрутних обставинах і не зможе в подальшому чесно і акуратно виконувати свої договірні зобов’язання? Необхідно також з’ясувати, чи дійсно містер Френк Ковпервуд, знаючи, що він вже не є агентом міського скарбника і міста, а також знаючи, що він неплатоспроможний (містер Стінер стверджує, що він сам визнав це) і не маючи наміру депонувати в амортизаційному фонді сертифікати, нібито придбані для зазначеного фонду, увійшов до канцелярії містера Стінера, заявив його секретарю, що придбав на шістдесят тисяч доларів сертифікатів міської позики, попросив виписати йому чек, потім спокійно поклав його в кишеню і пішов, навіть не подумавши про те, як він буде відшкодовувати місту цю суму. А через двадцять чотири години по тому збанкрутував, заборгувавши місту, крім вищевказаної суми, ще й п’ятсот тисяч доларів, взятих ним раніше в казначействі? Якими є факти, що їх ми маємо в цій справі? Що говорили свідки, котрі виступали тут? Що показали Джордж Стінер, Альберт Стаєрс, голова правління Джирардського національного банку Девісон і сам містер Ковпервуд? Яка картина складається при зіставленні всіх подробиць цієї справи? Панове присяжні засідателі, вам треба буде розв’язати досить складну проблему!