Він замовк, обвів поглядом присяжних, поправив манжети, і все це з виглядом людини, яка напала, нарешті, на слід спритного, невловимого злочинця, котрий зумів втертися в довіру поважних громадян міста і обвести довкола пальця не менш поважну колегію присяжних.
Потім він продовжував:
— Отже, джентльмени, якими ж є ці факти? Ви самі чули, як відбувалося насправді. Ви розсудливі люди. Мені нема чого вам пояснювати. Перед вами дві людини: один — обраний містом Філадельфією на пост міського скарбника, що присягнувся охороняти інтереси свого міста і найвигіднішим для нього чином вести фінансові справи, інший — маклер, до якого через нестійку фінансову кон’юнктуру звернулися з проханням допомогти вирішити важку — цього я не заперечую — фінансову проблему. Вони укладають між собою негласну фінансову угоду, наслідком якої є ряд протизаконних дій. І ось один з цих двох, більш підступний, розумний і краще обізнаний про всі ходи і виходи Третьої вулиці, тягне за собою іншого небезпечною доріжкою вигідних капіталовкладень і призводить його нарешті — нехай навіть ненавмисно — до безодні банкрутства, громадської ганьби, викриттів і так далі. Тоді той, хто більш вразливий, іншими словами — той, чиє становище відповідальніше, тобто скарбник міста Філадельфії, вже не може або, скажімо, не наважується йти далі за своїм довіреним. І ось перед нами виникає та картина, яку змалював у своїх свідченнях містер Стінер: досвідчений, жадібний і нещадний фінансовий вовк, вишкіривши хижу пащу, хапає нещасне наївне, нетямуще в цих аферах ягня і гарчить: «Якщо ти не даси позики, тобто трьохсот тисяч доларів, потрібних мені конче, ти станеш арештантом, твоїх дітей викинуть на вулицю, твоя дружина і вся твоя родина будуть знову вкинуті в злидні, і ніхто для тебе навіть пальцем не поворухне!» Ось що, за словами містера Стінера, сказав йому містер Ковпервуд. Я, зі свого боку, не маю жодного сумніву, що так воно і було. Містер Стеджер в надзвичайно піднесених виразах, оскільки справа стосується його клієнта, малює містера Ковпервуда шляхетним, добрим і передбачливим маклером-джентльменом, якого мало не примусили взяти позику в п’ятсот тисяч доларів при двох з половиною відсотках, тоді як на онкольні позики на Третій вулиці гроші приносять від десяти до п’ятнадцяти відсотків, а то й більше. Але ось у це я вже не вірю. Мені здається дивним, щоб така мила, щиросерда, доброзичлива людина, що займає скромне становище платного агента і, природно, намагається догодити своєму наймачеві, могла прийти до містера Стінера за три дні до цієї історії з шістдесятитисячним чеком і заявити йому (містер Стінер показав це сьогодні під присягою): «Якщо ви негайно, сьогодні ж, не дасте мені ще триста тисяч доларів з міських коштів, я стану банкрутом, а ви арештантом. Вам не уникнути в’язниці». Вдумайтеся в його слова! «Я стану банкрутом, а ви арештантом. Мене ніхто не чіпатиме, а вас заарештують. Я всього лише агент». Не знаю, схоже це на слова милого, м’якого, ні в чому не винного, чемного агента і найманого маклера, або ж на слова нахабного, зарозумілого і жорстокого хижака, людини, яка звикла розпоряджатися, наказувати і за всяку ціну перемагати?