Тепер Шеннон дійшов у своїй промові до головного — тобто до моменту, коли Ковпервуд, вийшовши дев’ятого жовтня від Стінера, виманив у Альберта Стаєрса чек на шістдесят тисяч доларів. Обурення прокурора (так принаймні здавалося слухачам) такими підступними і злочинними діями не знало меж. Це явне злодійство, крадіжка в прямому сенсі слова, і Ковпервуд прекрасно розумів, що робить, коли просив Стаєрса виписати йому чек!
— Ви тільки подумайте! — тут Шеннон повернувся і пильно подивився на Ковпервуда, який абсолютно спокійно і без тіні збентеження зустрів його погляд. — Ви тільки подумайте, яка витримка у цієї людини: у своїх підступах він не поступається Макіавеллі! Він знав, що його банкрутство неминуче. Після двох днів невсипущих клопотів, після двох днів відчайдушних спроб уникнути катастрофи, яка позбавила б його можливості продовжувати свої махінації, він зрозумів, що у нього не залишилося інших джерел порятунку, крім одного, себто — міського казначейства. Він зрозумів, що коли і тут не доб’ється допомоги, то його банкрутство неминуче. Він і без того вже заборгував міській касі п’ятсот тисяч доларів і, користуючись міським скарбником як безсловесним знаряддям, так заплутав його, що Стінера пойняв жах від цієї колосальної заборгованості. Чи зупинило це містера Ковпервуда? Зовсім ні!
Шеннон зловісно ткнув пальцем у Ковпервуда, і той з відразою відвернувся.
— Будь-що хоче вислужитися! — шепнув Ковпервуд своєму адвокату. — Треба, щоб ви сказали про це присяжним.
— Я б то й радий сказати, — з сумною міною погодився Стеджер, — але мені більше не дадуть слова.
— Ви тільки подумайте! — знову загримів Шеннон, повертаючись до присяжних. — Яка безмежна, суто вовча жадібність має бути у людини, щоб заявити, ніби він щойно придбав на шістдесят тисяч доларів сертифікатів і бажає негайно отримати чек на цю належну йому суму. Чи справді він придбав ці сертифікати? Хто знає? Немає на світі людини, яка змогла б розібратися в заплутаному лабіринті звітності містера Ковпервуда. Але в кращому випадку, тобто навіть якщо він і придбав, як він стверджує, ці сертифікати, то місту від цього не було ніякого пуття, бо містер Ковпервуд і не подумав передати їх в амортизаційний фонд, де їм належало перебувати. Його захисник і він сам кажуть, що він не зобов’язаний був робити це раніше першого числа наступного місяця (хоча закон твердить, що передача має здійснюватися негайно, і обвинуваченому це відомо). Його захисник і він сам стверджують, ніби він не знав, що його чекає банкрутство. Тому, мовляв, не було потреби турбуватися щодо цих сертифікатів. Не думаю, щоб хто-небудь з вас, джентльмени, у це повірив! Чи траплялося містеру Ковпервуду протягом всієї його фінансової діяльності так поспішати з отриманням чека? Чи відомі нам подібні випадки в історії його злочинних оборудок? Ви прекрасно знаєте, що цього ще не бувало. Ніколи в житті він сам не приходив за чеком. Але цього разу вважав за краще отримати його у власні руки. Чим це пояснити? Звідки раптом такий поспіх? За його ж власними словами, кілька годин зволікання ніякої ролі не грали. Він міг би послати за чеком кого-небудь із службовців своєї контори. Так робилося завжди. Чому ж раптом все змінилося? Я зараз вам скажу чому! — Шеннон гранично підвищив голос. — Я вам скажу чому! Ковпервуд знав, що він — банкрут! Він знав, що останній більш-менш законний шлях до порятунку — тобто допомога Джорджа Стінера — для нього закритий! Він знав, що чесним шляхом, шляхом прямої угоди, йому більше не отримати з державної скарбниці міста Філадельфії жодного долара! Він знав, що коли він піде з канцелярії скарбника без чека, а потім пошле когось за ним, то міський скарбник схаменеться, попередить своїх службовців, і тоді йому не бачити цих грошей! Ось звідки такий поспіх! Тепер, панове присяжні, ви знаєте правду!