означати? Ось вони вже в залі: стоять і урочисто дивляться прямо перед собою. А ось і суддя Пейдерсон підіймається на свою трибуну — його кучеряве волосся кумедно настовбурчується. Пристав закликає всіх до порядку. Суддя дивиться не на Ковпервуда (це було б неввічливо), а на присяжних засідателів, які тепер, у свою чергу, дивляться на нього. На питання секретаря: «Панове присяжні, чи прийшли ви до одностайного рішення?» — старший відповідає: «Так».
— Винний чи невинний на вашу думку підсудний?
— Ми вважаємо підсудного винним відповідно до обвинувального акту.
Як вони прийшли до такого рішення? Невже вся справа в тому, що він узяв чек на шістдесят тисяч доларів, які йому не належали? Але ж, по суті, він мав право на ці гроші! Господи, яке значення мали шістдесят тисяч доларів, якщо врахувати всі ті суми, якими вони орудували з Джорджем Стінером! Ніякого! Здавалося б, якась дрібниця, а між тим, він саме й виплив на поверхню — цей дрібний нікчемний чек, і перетворився на гору ворожнечі, на кам’яну стіну — тюремну стіну, яка загородила йому шлях до поступу. Незбагненно! Ковпервуд озирнувся навкруги. Який величезний, голий холодний зал! І все-таки він — колишній Френк Ковпервуд! Не можна допускати собі таких безглуздих думок! Його боротьба за свою свободу та відновлення в правах ще не скінчилася. Бачить Бог, вона ще тільки починається! Через п’ять днів його випустять на поруки. Стеджер подасть касаційну скаргу. Він, Ковпервуд, опиниться на волі, і в його розпорядженні будуть два місяці для продовження боротьби. Він ще не переможений. Він відстоїть себе. Присяжні помилилися. Суд вищої інстанції підтвердить це; буде скасовано цей вирок, тут не може бути сумнівів. Ковпервуд повернувся до Стеджера, який в цей час вимагав від секретаря суду поіменного опитування присяжних засідателів: може, хоч один з них визнає, що піддався на умовляння і голосував проти своєї волі?
— Чи повністю ви згодні з винесеним рішенням? — почув запитання Френк, звернене до Філіпа Молтрі, першого за списком присяжних.
— Так! — урочисто підтвердив цей достойний громадянин.
— Чи повністю ви згодні?.. — секретар ткнув пальцем в Саймона Гласбергена.
— Так, сер!
— Чи повністю ви згодні з винесеним рішенням? — звернувся він до Флетчера Нортона.
— Так!
Власне, опитали усіх присяжних. Вони відповідали твердо та впевнено всупереч слабким сподіванням Стеджера, що хто-небудь з них передумає. Суддя подякував присяжним, додавши, що після такого тривалого засідання вони можуть вважати себе вільними на всю сесію. Тепер Стеджеру залишалося тільки просити суддю Пейдерсона відстрочити винесення вироку, поки не прийде відповідь на апеляцію перед верховним судом штату про перегляд справи.
У той час як Стеджер за усіма правилами викладав своє клопотання судді, той з неприхованою цікавістю розглядав Ковпервуда. Оскільки справа ця була досить серйозною, і верховний суд міг засумніватися в правильності рішення, він поспішив погодитися з доводами адвоката. Після цієї процедури Ковпервуду залишилося тільки, незважаючи на пізню годину, відправитися під конвоєм помічника шерифа в окружну в’язницю, де він мав пробути щонайменше п’ять днів (а то й довше).
Будівля Мойменсінгської в’язниці, розташована на розі вулиць Десятої і Рід, зовні не справляла гнітючого враження. У центральній частині були тюремні камери і резиденція шерифа або іншої посадової особи тюремного відомства. До цієї центральної частини висотою в три поверхи з зубчастим карнизом і круглою, також зубчастою вежею, що заввишки дорівнювала третині будівлі, примикали двоповерхові крила, що завершувалися знову ж таки зубчастими башточками. Весь ансамбль дуже нагадував середньовічний замок, а тому, з погляду американця, певною мірою скидався на в’язницю. Фасад будівлі, висотою не більше тридцяти п’яти футів в середній частині і не більше двадцяти п’яти обабіч, відступав від вулиці на сто футів у глибину. Від крил будівлі в обидві сторони тяглася двадцятифутова кам’яна стіна, що замикала весь квартал. Споруда ця не справляла похмурого враження ще й тому, що в центральній її частині були широкі, без ґрат вікна, а на двох верхніх поверхах — навіть завішані фіранками, що надавало всьому фасаду вигляд житловий і навіть приємний. У правому крилі знаходилася так звана окружна в’язниця, що призначалася для осіб, які відбувають короткострокове ув’язнення. У лівому — в’язниця для тих, хто під слідством. Складений із гладенького та світлого каменю, цей тюремний замок ледь-ледь освітлювався зсередини і в таку хуртовинну ніч здавався дивним, фантастичним і навіть якимсь надприродним.