Ейлін».
Для більшої певності, що батько знайде лист, вона поклала на нього окуляри в товстій оправі, які той надягав під час читання. В ту хвилину вона відчула себе так, немов скоїла крадіжку, — це було зовсім нове для неї відчуття. Її раптом укололо усвідомлення своєї невдячності. Можливо, вона поводиться негідно? Батько завжди був такий добрий до неї… Мати прийде у відчай. Нора буде засмучена, Оуен і Келем — теж. Ні, все ’дно вони не розуміють її! А батько образив її своїм вчинком. Він міг би співчутливо поставитися до неї; але він уже старий і занадто загруз у релігійних догмах і моралі — де йому зрозуміти її! Можливо, він ніколи не дозволить їй повернутися додому. Ну, що ж, вона як-небудь проживе і без нього. Вона його провчить! Якщо знадобиться, вона надовго оселиться у Келлігенів, підшукає місце шкільної вчительки або почне давати уроки музики.
Ейлін крадькома спустилася сходами і, відкривши вхідні двері, виглянула на вулицю. Ліхтарі вже блимали в темряві, дув холодний, різкий вітер. Валіза відтягувала їй руки, але Ейлін була сильною дівчиною. Вона швидко пройшла кроків п’ятдесят до рогу і завернула за нього; нерви її напружилися до краю. Все це було якимось новим, негідним і зовсім не схожим на те, до чого вона звикла. На одному з перехресть вона нарешті зупинилася перепочити і опустила на землю валізу. З-за рогу, насвистуючи пісеньку, з’явився якийсь хлопчина; коли він наблизився, вона покликала його:
— Хлопчику! Гей, хлопчику!
Він підійшов і з цікавістю поглянув на неї.
— Хочеш трохи підзаробити?
— Хочу, мем, — чемно відповів він, зсовуючи набакир заяложену шапочку.
— Піднеси мені валізу! — сказала Ейлін.
Хлопчик підхопив її, і вони рушили далі.
Незабаром вона вже була у Келлігенів і серед загального збудження оселилася в своєму новому помешканні. Як тільки вона відчула себе в безпеці, все хвилювання її вляглося, і вона почала дбайливо розкладати і розвішувати свої речі. Те, що їй при цьому не допомагала покоївка Кетлін, яка прислуговувала місіс Батлер і обом її дочкам, здавалося Ейлін дещо незвичним, але нітрохи не прикрим. У неї, власне, не було відчуття, що вона назавжди позбулася всіх звичних умов життя, і тому вона намагалася влаштуватися якомога затишніше. Меймі Келліген і її мати дивилися на Ейлін з боязким обожнюванням, що теж нагадувало їй атмосферу, в якій вона звикла жити.
46
Тим часом сім’я Батлерів зібралася за обіднім столом. Місіс Батлер, сповнена милосердя, сиділа на місці господині. Її сиве волосся, зачесане назад, залишало відкритим гладенький, лискучий лоб. Вона була одягнена в темно-сіру сукню, оздоблену стрічками, у сіру й білу смужку, які добре відтіняли її жваве, свіже обличчя. (Ейлін обрала фасон цієї сукні та простежила за тим, щоб вона була добре пошита.) Нора у світло-зеленій сукні із червоним оксамитовим комірцем і рукавчиками виглядала чарівно. Вона була молода, струнка і весела. Від її очей, рум’янцю і волосся віяло свіжістю і здоров’ям. Вона крутила в руках низку коралів, яку щойно подарувала їй мати.
— Поглянь, Келеме! — звернулася вона до брата, який сидів навпроти неї й легенько вистукував ножем по столу. — Правда, гарні? Це мама мені подарувала!
— Мама тебе занадто балує. Я б на її місці подарував тобі... вгадай що?
— Ну, що?
Келем хитро подивився на сестру. Нора у відповідь скорчила йому гримаску. У цю хвилину ввійшов Оуен і сів на своє місце. Місіс Батлер помітила гримасу дочки.
— Ось постривай, брат ще розсердиться на тебе за такі витівки, — сказала вона.
— Ну й день видався нині! — стомлено промовив Оуен, розгортаючи серветку. — Роботи було — хоч греблю гати!
— Що, якісь неприємності? — співчутливо запитала мати.
— Ні, мамо, нічого особливого. Просто безліч різних турбот!
— А ти поїж як слід, і тобі відразу стане краще, — лагідно сказала місіс Батлер. — Томсон (продавець зелені й овочів Батлерам) надіслав нам свіжі боби. Обов’язково скуштуй.
— Ну, звичайно, Оуене! — засміявся Келем, — боби все владнають. Матуся вже знайде вихід.
— Боби просто чудові — повір мені на слово, — відповіла місіс Батлер, не помічаючи його глузливості.
— Ніхто й не сумнівається, мамо, — сказав Келем, — це найкраща їжа для мозку. Не завадило б нам нагодувати ними й Нору!