У Ковпервудів його провели до передпокою. Сам господар у цей час був нагорі, у своєму кабінеті, зайнятий переглядом якихось паперів. Як тільки йому доповіли про Батлера, він швидко спустився вниз. Цікаво, що повідомлення про прихід Батлера, як і слід було очікувати, не позбавило його звичайного самоконтролю. Отже, Батлер тут! Це, звісно, означає, що Ейлін пішла з дому. Нині їм доведеться помірятися силами; подивимося, хто виявиться сильніший духом. Ковпервуд вважав, що за розумовими здібностями, світським тактом і у всіх інших відношеннях він найсильніший. Його духовне «я», те, що ми називаємо життєвим началом, було загартоване, як сталь. Він пригадав, що хоч і говорив батькові та дружині про старання лідерів республіканської партії, у тому числі Батлера, зробити його жертвою, ніхто все ж не вважає старого підрядника запеклим ворогом сім’ї Ковпервудів, і тому потрібно дотримуватися ввічливості. Ковпервуд був би дуже задоволений, якби йому вдалося пом’якшити старого й мирно поговорити з ним про те, що сталося. Питання про Ейлін має бути вирішене негайно — раз і назавжди. Із цією думкою він увійшов до кімнати, де на нього очікував Батлер.
Дізнавшись, що Ковпервуд удома й зараз до нього вийде, старий Батлер твердо вирішив, що їхня зустріч повинна бути короткою, але вирішальною. Він ледь здригнувся, коли почув кроки Ковпервуда — легкі й швидкі (утім, як завжди).
— Добрий вечір, містере Батлер! — люб’язно привітав його господар, підходячи і простягаючи йому руку. — Чим можу бути корисним?
— Насамперед приберіть ось це, — непривітно відповів Батлер, вказуючи йому на руку. — Мені це непотрібно. Я прийшов поговорити з вами про мою дочку й хочу, щоб ви мені відверто відповіли: де вона?
— Ви запитуєте про Ейлін? — пильно дивлячись на нього спокійним і врівноваженим поглядом, запитав Ковпервуд (власне, лише для того, щоб виграти час і обдумати свої подальші слова). — Що ж я можу сказати вам про неї?
— Ви можете сказати, де вона. І можете змусити її повернутися додому, де їй і потрібно бути. Зла доля привела вас у мій будинок, але я не для того прийшов сюди, щоб сперечатися з вами. Ви скажете мені, де знаходиться моя дочка, і надалі залишите її в спокої, а не то я...
Старий стиснув кулаки, груди його здіймалися від насилу стримуваної люті.
— Я раджу вам бути розумним і не доводити мене до крайнощів, чуєте? — додав він, помовчавши трохи й опанувавши себе. — Я не хочу мати з вами нічого спільного. Мені потрібна моя дочка!
— Вислухайте мене, містере Батлер, — спокійно промовив Ковпервуд, для якого ця сцена лише підтвердила думку про свою перевагу над супротивником і принесла справжнє задоволення. — Якщо дозволите, я буду з вами відвертий. Можливо, я знаю, де ваша дочка, а можливо, й ні. Може, я скажу вам це, а може, й ні. Крім того, вона може цього не захотіти. Проте якщо ви не будете зі мною ввічливим, то взагалі безглуздо продовжувати цю розмову. Ви можете чинити, як вам завгодно. Чи не підніметеся ви до мене в кабінет? Там нам буде зручніше.
Батлер, не тямлячись від люті, дивився на людину, для якоїсь він колись був покровителем. За все своє довге життя він не зустрічав такого хижака — красномовного, хитрого, сильного й безстрашного. З’явившись до Батлера в овечій шкурі, він перетворився на вовка. Перебування у в’язниці анітрохи не приборкало його.
— Я не піду у ваш кабінет! — уперто заперечив Батлер. — І вам не вдасться утекти з Ейлін із Філадельфії, якщо ви саме на це розраховуєте. Я про це подбаю! Вам, я бачу, здається, що сила на вашому боці, і ви думаєте цим скористатися. Нічого у вас не вийде! Вам мало того, що з’явилися до мене жебраком, просили допомогти, і я зробив для вас все, що міг! Так вам потрібно ще й викрасти мою дочку! Якби не її мати, сестра та ще й брати — порядна молодь, чийого нігтя ви не варті, — я б, не сходячи з місця, проломив би вам голову! Звабити молоду чесну дівчину, зробити з неї шльондру! І так чинить одружений чоловік! Дякуйте Богові, що це я розмовляю тут із вами, а не один із моїх синів — тоді б вас уже не було серед живих!
Старий задихався від безсилої люті.
— Шкода, містере Батлер, — так само спокійно відповів Ковпервуд. — Я хотів багато чого пояснити вам, але ви самі змушуєте мене мовчати. Я не планую ані втікати з вашою дочкою, ані взагалі виїжджати з Філадельфії. Ви добре знаєте мене, як і те, що це на мене не схоже: мої фінансові інтереси занадто значні. Ми з вами ділові люди. Нам варто було б обговорити це питання та прийти до якоїсь згоди. Я планував поїхати до вас і порозумітися, але не був упевнений, що ви захочете мене вислухати. Тепер, якщо вже ви прийшли до мене, нам тим більше потрібно було б поговорити. Якщо ви виявите бажання піднятися до мене нагору — я до ваших послуг, в іншому разі — вибачайте. Отже?