Батлер зрозумів, що перевага на боці Ковпервуда. Нічого не вдієш — доведеться підніматися нагору! Інакше він, звичайно, не отримає потрібної інформації.
— Ну, гаразд, — буркнув знехотя він.
Ковпервуд люб’язно пропустив його вперед і, зайшовши до кабінету, зачинив двері.
— Нам потрібно обговорити цю справу і дійти згоди, — повторив він. — Я не така погана людина, як ви вважаєте, хоча знаю, що у вас є всі підстави кепсько думати про мене.
Батлер продовжував розгнівано дивитися.
— Я кохаю вашу дочку, і вона мене кохає. Вам незрозуміло, як я маю зухвальство говорити подібні слова, будучи одруженим чоловіком, але запевняю вас — це правда. Я нещасливий у шлюбі. Я мав намір домовитися з дружиною, отримати від неї розлучення й одружитися з Ейлін. Усі карти сплутала ця паніка. Мої наміри чесні. Звинувачувати потрібно не мене, а обставини, що так невдало склалися місяців два тому. Я вів себе не зовсім скромно, але ж я людина! Ваша дочка не скаржиться на це, вона все розуміє.
При згадці про доньку Батлер збагровів від сорому і гніву, але одразу ж опанував себе.
— І ви вважаєте: якщо вона не скаржиться, це означає, що усе гаразд? — саркастично спитав він.
— На мою думку — так, на вашу — ні. У вас, містере Батлер, свій погляд на речі, у мене — свій.
— Ще б пак! — вигукнув Батлер. — Тут ви маєте рацію!
— Проте це аж ніяк не доводить, — продовжував Ковпервуд, — моєї або вашої правоти. Як на мене, мета в цьому випадку виправдовує засоби. А моя мета — одружитися з Ейлін. І я це зроблю, якщо тільки мені вдасться видряпатися з фінансової скрути. Звісно, і я, і Ейлін воліли б одружитися, маючи ваше благословення, але якщо це неможливо — що ж.
Ковпервуд вважав, що такі міркування якщо і не заспокоять старого підрядника, то все ж змусять його звернутися до своєї життєвої мудрості. Без планів на майбутнє одруження нинішньому стану Ейлін не позаздриш. Нехай він, Ковпервуд, в очах суспільства — засуджений за розтрату, але ж це ще нічого не доводить. Він доб’ється свободи і виправдання, напевно доб’ється, і Ейлін ще почуватиметься щасливою вийти за нього заміж. Розмірковуючи так, Ковпервуд не звертав уваги на релігійні й моральні упередження Батлера.
— Наскільки мені відомо, — закінчив він, — ви останнім часом робили все, що від вас залежало, щоб зіштовхнути мене у прірву (вочевидь, через Ейлін), але цим лише загальмували здійснення мого наміру.
— А ви хочете, щоб я допомагав вам, так? — із неймовірним презирством, але стримано промовив Батлер.
— Я хочу одружитися з Ейлін, — ще раз підкреслив Ковпервуд. — І вона хоче стати моєю дружиною. За обставин, що склалися, як ви розумієте, вам сперечатися зайве, що б ви про це не думали. Тим часом ви продовжуєте мене переслідувати та перешкоджаєте виконати мій обов’язок.
— Ви — негідник, — відповів Батлер, розуміючи, на що натякає Ковпервуд. — Я вас вважаю шахраєм і не хотів би, щоб хтось із моїх дітей зв’язався з вами. Я не заперечую (якщо вже так склалося), що якби ви були вільною людиною, найкращим виходом для Ейлін було б заміжжя з вами. Це єдиний порядний крок, який ви могли б зробити, якби цього прагнули, але в цьому я дуже сумніваюся. Проте зараз усі ці розмови нічого не варті. Навіщо вам потрібно, аби вона десь переховувалася? Одружитися з нею ви не можете. Розлучення ви не отримаєте. У вас і так чимало клопотів з усіма вашими позовами, загрозою тюремного ув’язнення. Ейлін для вас нині — лише зайві витрати, а грошенята вам ще ой як знадобляться для іншого! Навіщо ви забираєте її з порядної родини та ставите в таке становище, що вам самому буде потім соромно з нею одружуватися, якщо це станеться? Якби у вас була б хоч крапля поваги до себе самого і того почуття, яке ви називаєте коханням, ви б залишили її в батьківському домі, де вона прожила б життя, гідне порядної жінки.
Зарубайте собі на носі: вам до неї — як до зірки, попри те, що ви з нею зробили! Якби у вас була хоч крапля порядності, ви не змусили б її зганьбити сім’ю й розбити серце старої матері. Яка вам з цього користь? До чого це, по-вашому, призведе? Боже праведний, якби у вас була хоч крапля розуму, ви б це й самі зрозуміли! Ви не полегшуєте своє становище — лише погіршуєте! Та й Ейлін згодом вам за це не подякує!