Батлер замовк, дивуючись, що дозволив втягнути себе в таку розмову. Він так зневажав цю людину, що намагався не дивитися йому в очі, але його батьківським обов’язком було будь-що повернути Ейлін додому. А Ковпервуд, навпаки, дивився на нього так, ніби уважно вслухався у слова співрозмовника.
— Правда в тому, містере Батлер, — промовив він, — що я зовсім не хотів, аби Ейлін ішла з дому. І якщо ви коли-небудь самі запитаєте її — вона це вам підтвердить. Я доклав усіх зусиль, щоб відмовити її від цього вчинку, але оскільки вона наполягала — мені залишалося лише подбати про те, щоб де б їй не довелося жити — вона була добре влаштована. Ейлін ображена, що ви за нею стежили. А ваша вимога, щоб вона кудись поїхала всупереч своїй волі, і стала головною причиною втечі з дому. Ще раз запевняю вас: я цього не хотів. Ви, напевно, забуваєте, містере Батлер, що Ейлін — доросла жінка, і в неї є свобода дій. Ви вважаєте, що я завдаю їй шкоди, керуючи її діями. Насправді я кохаю її ось уже три чи навіть чотири роки. І якщо ви розумієте, що це таке, то знаєте, що кохання не завжди рівнозначне владі. І я анітрохи не згрішу, сказавши, що Ейлін впливає на мене не менше, ніж я на неї. Я кохаю її — у цьому й вся біда. Ви прийшли до мене і вимагаєте, щоб я повернув вам дочку. А я не переконаний, що можу це зробити. Я не впевнений, що вона дослухається до мене. Більше того — моє прохання може образити її, Ейлін може подумати, що я розлюбив її. А мені дуже не хочеться, щоб вона так думала. Як я вже вам говорив, вона дуже вражена вашим вчинком щодо неї й тим, що ви змушуєте її виїхати із Філадельфії. Її повернення більше залежить від вас, ніж від мене. Я міг би сказати вам, де вона, але я ще не впевнений, чи правильно вчиню, зробивши це. У будь-якому разі, я розповім вам про її місцеперебування не раніше, ніж знатиму, як ви маєте намір повестися щодо Ейлін і всієї цієї справи.
Він закінчив, продовжуючи незворушно дивитися на старого підрядника, який також не зводив із нього безжального погляду.
— Про яку це справу ви говорите? — запитав Батлер, мимоволі зацікавившись таким несподіваним поворотом розмови.
Тепер він сам, усупереч своїй волі, почав трохи інакше дивитися на всю цю історію. Багато що уявлялося йому по-іншому. Ковпервуд, мабуть, говорить щиро. Може, всі його обіцянки брехливі, але також можливо, що він любить Ейлін і справді має намір згодом домогтися розлучення й одружитися з нею. Проте розлучення суперечить настановам католицької церкви, яку Батлер дуже шанував. Відповідно до Божих і людських законів, Ковпервуд не має права покинути дружину, дітей і пов’язати своє життя з іншою жінкою, навіть з Ейлін, навіть в ім’я її порятунку. Суспільство визнало б це справжнім злочином, що лише доводить, який насправді негідник Ковпервуд. Однак, з іншого боку, — він не католик, і думка Батлера для нього не обов’язкова, а крім того (і це найгірше), Ейлін остаточно скомпрометована (частково, звичайно, причиною є її нестримна пристрасть). Тепер не так просто вселити їй інші погляди та змусити її пристойно поводитися; усі ці «за» і «проти» потрібно ще як слід обміркувати. Батлер знав, що в душі ніколи не змириться з таким заміжжям Ейлін (звісно, ні, він не може порушити заповіді церкви), але в нього не забракло розуму дослухатися до слів Ковпервуда. До того ж він прагнув повернути Ейлін і розумів, що тепер своє майбутнє вона вирішуватиме самостійно.
— Адже йдеться, власне, про незначне прохання, — продовжував Ковпервуд. — Будь ласка, відмовтеся від наміру змусити Ейлін поїхати з Філадельфії та припиніть різні інтриги проти мене. — При цих словах він крадькома посміхнувся. Він усе ще не втрачав надії пом’якшити Батлера своєю великодушною поведінкою. — Я, звичайно, не можу змусити вас діяти проти вашої волі. І заговорив я про це, містере Батлер, лише тому, що, якби не ваш гнів через Ейлін, я впевнений, ви так би не опиралися мені. Мені відомо, що ви отримали анонімного листа і того ж дня почали вимагати в мене свій внесок. Після цього я з різних джерел дізнався, що ви дуже налаштовані проти мене — я можу про це лише шкодувати. Я не винен у розтраті шістдесяти тисяч доларів, і вам це відомо. Я нічого не замишляв лихого. Я не передбачав банкрутства, коли скористався для власних потреб цими сертифікатами, і якби від мене водночас не вимагали покриття ряду інших позик, я продовжував би свою справу до кінця місяця, й до першого числа, як завжди, здав би сертифікати до амортизаційного фонду. Я дуже цінував ваше ставлення до мене, і мені боляче було його втратити. Ось і все, що я хотів вам сказати.