Батлер дивився на Ковпервуда задумливим, допитливим поглядом. У цій людині, думав він, є хороші якості, але як багато в ньому неусвідомлених злих намірів. Батлер добре знав і про те, як Ковпервуд отримав чек, і безліч інших подробиць цієї справи. А зараз Ковпервуд викручувався в’юном так само, як і того вечора, після звістки про пожежу. Ні, він лише хитрий, меркантильний і безсердечний.
— Я не буду давати вам жодних обіцянок, — заявив Батлер. — Скажіть мені, де моя донька, і я обміркую це питання. Після всього, що сталося, у вас немає підстав розраховувати на мене, на жодні послуги ви з мого боку очікувати не можете. Однак я все-таки подумаю.
— Це мене цілком задовольняє, — відповів Ковпервуд. — На більше я не маю права розраховувати. Проте поговоримо про Ейлін. Ви продовжуєте наполягати на її від’їзді з Філадельфії?
— Ні, якщо вона повернеться додому та поводитиме себе пристойно. Проте усьому, що між вами було, необхідно покласти край. Ейлін знеславлює сім’ю і губить свою душу. Так можна сказати і про вас. Коли ви будете вільною людиною — ми зустрінемося й поспілкуємося. Більше я нічого не обіцяю.
Ковпервуд, задоволений уже тим, що залагодив справу на користь Ейлін (хоча для себе нічого й не домігся), вирішив, що їй потрібно якомога швидше повернутися додому. Хто знає, яким буде результат його апеляції до верховного суду. Клопотання про перегляд справи, подане через «сумніви у правильності вироку», може бути відхилене, і в такому разі він знову опиниться у в’язниці. Якщо йому судилося сісти за ґрати, Ейлін буде краще, спокійніше серед рідних. У найближчі два місяці до рішення верховного суду він не обереться клопотів. А потім він все одно продовжуватиме боротьбу — що б із ним не сталося.
Під час цих переговорів Ковпервуд постійно думав про те, як йому здійснити своє компромісне рішення: не образити Ейлін порадою повернутися до батька. Він знав, що вона не відмовиться від зустрічей із ним, та й сам хотів цього. Якщо він не знайде досить вагомих аргументів, що виправдовують в очах Ейлін те, що він виказав Батлеру її місцеперебування, це буде виглядати як зрада із його боку. Ні, перш ніж зробити це, потрібно вигадати якусь версію, прийнятну для Ейлін.
Ковпервуд знав, що довго вдовольнятися своїм теперішнім життям вона не зможе. Її втеча викликана почасти ворожим ставленням Батлера до нього, а частково — наміром старого примусити її поїхати з Філадельфії й розв’язатися з ним. Правда, тепер дещо змінилося. Батлер, що б він не говорив, уже більше не був уособленням караючої Немезіди. Він пом’якшав, прагнув знайти лише свою дочку й готовий був її пробачити. Він зазнав поразки, був побитий у ним же запланованій грі, і Ковпервуд чітко бачив це в його погляді. Потрібно віч-на-віч поговорити з Ейлін і пояснити становище, у якому всі опинилися. Йому, напевно, вдасться її переконати, що зараз у їхніх спільних інтересах — закінчити справу миром. Батлера потрібно змусити почекати де-небудь, хоча б тут, поки він, Френк, з’їздить і поговорить з Ейлін. Вислухавши його, вона, цілком імовірно, не стане з ним сперечатися.
— Найкраще буде, — сказав Ковпервуд після нетривалого мовчання, — якщо я через два-три дні зустрінуся з Ейлін і запитаю, які вона має наміри. Я переповім їй нашу розмову, і якщо вона захоче — то повернеться додому.
— Через два-три дні! — розлючено вигукнув Батлер. — На біса мені це потрібно! Вона нині ж повинна повернутися! Мати ще не знає, що вона втекла. Зараз же, чуєте? Я негайно поїду за нею!
— Ні, із цього нічого не вийде, — заперечив Ковпервуд. — Їхати потрібно мені. Якщо буде ваша ласка почекати тут — я поїду, переговорю з нею й негайно ж вам про все повідомлю.
— Гаразд, — пробурмотів Батлер, який походжав кімнатою, заклавши руки за спину. — Проте, заради Бога, покваптеся! Не можна втрачати ні хвилини.
Він думав про місіс Батлер. Ковпервуд покликав слугу, звелів йому розпорядитися щодо екіпажу, наказав нікого не впускати до кабінету і поспіхом пішов униз, надавши Батлеру можливість крокувати цією ненависною для нього кімнатою.
47
Хоча Ковпервуд приїхав до Келлігенів близько одинадцятої, Ейлін ще не лягала спати. Вона сиділа нагорі в спальні і ділилася з Меймі й місіс Келліген враженнями від подій світського життя. Аж тут зненацька пролунав дзвінок. Місіс Келліген спустилася вниз і відчинила двері.
— Якщо я не помиляюся, міс Батлер тут? — поцікавився Ковпервуд. — Будьте ласкаві передати їй, що до неї приїхали з дорученням від її батька.
Незважаючи на суворий наказ Ейлін про те, що нікому, навіть членам сім’ї Батлерів, не розповідали про її місцеперебування, упевнений тон Ковпервуда і згадка імені Батлера збентежили місіс Келліген.