Щоправда, тепер Ковпервуда турбувала думка, що коли його ув’язнять або офіційно визнають банкрутом, він втратить місце на фондовій біржі, і тоді у Філадельфії для нього на певний час або навіть назавжди буде закрита дорога до добробуту. Тепер на місце на біржі наклали арешт як на частину його активу, і цим припинили його біржову діяльність. Едвард і Джозеф — мало не єдині посередники, яких вдалося зберегти — нишком і дріб’язково продовжували працювати за нього на біржі; інші біржовики, звичайно, бачили у братах Ковпервуда його агентів, і якби вони почали поширювати чутки, ніби діють самостійно, це лише змусило б Третю вулицю запідозрити, що Ковпервуд замислив якийсь хитрий маневр, навряд чи вигідний його кредиторам і, уже напевне протизаконний. Однак усіма правдами і неправдами, а на біржі йому необхідно було залишитися якщо не явно, то таємно. І його швидкий, винахідливий розум відразу ж знайшов вихід: потрібно за винагороду підшукати собі фіктивного компаньйона серед людей, що вже зарекомендували себе на біржі (який фактично буде підставною особою, пішаком у його руках). Недовго думаючи, Ковпервуд зупинив вибір на людині, яка мала непоказний бізнес, але чесній і до нього прихильній. Це був такий собі Стівен Вінгейт — дрібний маклер, власник невеликої контори на Третій вулиці. На вигляд це був сорокап’ятирічний чоловік середнього зросту, дебелий, із досить приємною зовнішністю, не пустоголовий і працьовитий, хоча він не відрізнявся ні енергією, ні заповзятливістю. Для того, щоб зробити кар’єру (якщо взагалі могло йтися про його кар’єру) йому безперечно потрібен був такий компаньйон, як Ковпервуд. Вінгейт мав місце на фондовій біржі, добру репутацію, його поважали, але до процвітання йому було далеко. Колись давно він не раз звертався за допомогою до Ковпервуда, який люб’язно позичав йому гроші під невеликі відсотки, давав йому слушні поради, причому робив це охоче, бо прихильно ставився до Вінгейта й навіть співчував йому. Тепер Вінгейт повільно плив за течією назустріч не дуже забезпеченій старості і, звичайно, мав бути поступливим. Нині нікому й на думку не спало б запідозрити в ньому агента Ковпервуда. З іншого боку, Ковпервуд міг бути цілком упевнений, що Вінгейт виконуватиме його вказівки з педантичною точністю. Ковпервуд запросив його до себе й розмовляв із ним досить довго. Він відверто розповів про своє становище, пояснив, чим він може бути корисний Вінгейту як компаньйон, на яку частку розраховує у справах його контори, і Вінгейт охоче на все це погодився.
— Я із задоволенням буду діяти за вашими вказівками, містере Ковпервуд, — запевнив його маклер. — Я знаю: що б не сталося, ви мене не залишите в біді, а в усьому світі немає людини, із якою я працював би охочіше або до кого ставився би з більшою повагою, ніж до вас. Ця буря втихне, і ви знову досягнете успіху. У будь-якому разі, можна спробувати. Якщо у нас не залагодиться, ви вчините так, як вважатимете за потрібне.
На таких умовах було укладено цю угоду, і Ковпервуд почав поступово займатися справами, прикриваючись ім’ям Вінгейта.
48
До того часу, коли верховний суд штату Пенсильванія розглянув нарешті клопотання Ковпервуда про скасування вироку, винесеного першою інстанцією, і про перегляд справи, чутки про зв’язок Ковпервуда з Ейлін поширилися. Як нам уже відомо, ця обставина дискредитувала його та завдавала клопоту. Вона ніби підтверджувала те враження, яке спочатку намагалися створити лідери республіканської партії, буцімто Ковпервуд — справжній злочинець, а Стінер — лише його жертва. Не зовсім законні ділові махінації Ковпервуда, плід його непересічної фінансової обдарованості, змальовувалися як небезпечні підступи сучасного Макіавеллі (хоча він аж ніяк не дозволяв собі того, чого не робили б нишком інші). Ковпервуд мав дружину та двох дітей, і філадельфійці, які нічого не знали про його справжні наміри, але розбурхані чутками, уже вирішили, що він не сьогодні-завтра має намір піти із родини, розлучитися з Ліліан і одружитися з Ейлін. Для добропорядних людей це вже злочин, а якщо ще врахувати фінансові труднощі Ковпервуда, його процес, обвинувальний вирок і банкрутство, то зрозуміло, що у Філадельфії охоче вірили всьому, що говорили про нього верховоди міста. Його засудять. Верховний суд не задовольнить клопотання про нове слухання справи. (Так іноді наші потаємні думки і наміри якимось чином стають публічними. Людям відомо забагато, навіть те, про що б вони ніколи за інших обставин не дізналися. Так чи інакше, але доводиться думати, що існує телепатія думок!)