Вислухавши Стеджера, який пояснив йому стан справ, Ковпервуд на декілька хвилин замислився, а потім сказав:
— Ну, що ж, мабуть, мені залишається або сісти у в’язницю, або втікати з Америки, і я вибираю перше. Тут, у Філадельфії, я продовжуватиму боротьбу й насамкінець стану переможцем. Я постараюся домогтися або перегляду справи у верховному суді Сполучених Штатів, або помилування в губернатора. Я не збираюся втікати — це очевидно! І люди, які уявляють, ніби поклали мене на лопатки, дуже помиляються. Я швидко виберуся і покажу цим миршавеньким політиканам, що таке справжня боротьба! Тепер вони не побачать від мене ні долара! Ні цента! Якби вони не переслідували мене, я з часом відшкодував би їм усі п’ятсот тисяч. А тепер — дзуськи!
Він стиснув зуби, його сірі очі загрозливо засвітилися.
— Я ж зробив усе, що міг, Френку, — із щирим співчуттям промовив Стеджер. — Ви повинні визнати, що я боровся з усіх сил. Можливо, я був не на висоті — вам краще знати, але я зробив усе, що від мене залежало. Можна, звичайно, вжити ще деяких заходів, але чи варто це робити — вирішувати вам. Як ви скажете, так і буде.
— Припиніть верзти дурниці, Гарпере! — із досадою відповів Ковпервуд. — Якби я був невдоволений тим, як ви діяли, я не посоромився б вам це сказати. Продовжуйте в тому ж дусі і постарайтеся підшукати достатні підстави для апеляції у верховний суд Сполучених Штатів. А я тим часом почну відбувати строк. Вважатимемо, що суддя Пейдерсон не забариться призначити день для винесення вироку.
— Це певною мірою залежить від вас, Френку. Мені неважко виклопотати відтермінування на тиждень або на десять днів — якщо ви вважаєте це за потрібне. Я впевнений, що Шеннон не буде проти. Справа лише в тому, що завтра за вами з’явиться Джесперс. Отримавши повідомлення, що вам відмовлено у перегляді справи, він зобов’язаний буде знову взяти вас під варту. Якщо йому не заплатити, він поквапиться вас заарештувати. Проте з ним можна домовитися. Якщо ви хочете ще почекати, я думаю, він погодиться випускати вас під наглядом свого агента, але ночувати вам, на жаль, доведеться там. Після історії з Альбертсоном, що сталася кілька років тому, цих правил строго дотримуються.
Стеджер мав на увазі одного банківського касира, якого випустили на ніч із в’язниці нібито під вартою (що не завадило йому втекти). Свого часу це викликало серйозні нарікання на адресу шерифа. Відтоді засуджені, незалежно від свого майнового й соціального стану, повинні до винесення вироку залишатися у в’язниці хоча б у нічний час.
Ковпервуд спокійно обмірковував становище, стоячи біля вікна в конторі Стеджера на Другій вулиці. Знаючи гостинність Джесперса, він не дуже боявся перебування у в’язниці під опікою цього джентльмена. Але проводити ночі замкненим, якщо це анітрохи не скорочує строку його ув’язнення, здавалося йому безглуздим. Утім, усе, що він може встигнути зробити для влаштування своїх справ (якщо йдеться про дні, які йому залишалося провести на волі), він зробить у тюремній камері майже з тим же успіхом, що й у конторі на Третій вулиці. Навіщо гайнувати час? Йому доведеться відсидіти тюремне ув’язнення. Отож краще примиритися зі своєю долею без зайвих роздумів. Можна, звичайно, згаяти ще день-два, щоб якнайкраще все обміркувати, але чимось іншим не варто перейматися.
— А якщо ми дозволимо справам пливти за течією, то коли мені буде винесено вирок? — поцікавився він нарешті.
— Думаю, в п’ятницю або в понеділок наступного тижня, — відповів Стеджер. — Мені невідомі наміри Шеннона. Треба зайти до нього й з’ясувати.
— Так, доведеться, — погодився Ковпервуд. — П’ятниця або понеділок — байдуже. Утім, напевно, усе-таки краще — понеділок. Ви не могли б умовити Джесперса до того часу залишити мене у спокої? Він знає, що на мене можна покластися.
— Нічого не можу вам обіцяти, Френку. Подивимося, я сьогодні ж увечері поговорю з ним. Можливо, сотня доларів змусить його забути про правила.