— Вам, я вважаю, відомо, що Стінер також тут, — по секрету повідомив Стеджеру шериф Джесперс. — У нього тепер немає ні цента за душею, але я помістив його в окрему камеру. Мені не хотілося помістити таку людину в загальну.
Джесперс, вочевидь, співчував Стінеру.
— Правильно, я дуже радий за нього, — придушуючи посмішку, відповів Стеджер.
— Наскільки я розумію, містеру Ковпервуду було б неприємно зустрітися тут зі Стінером. Тому я й вжив усіх заходів, щоб уникнути цього. Джордж щойно пішов звідси з іншим моїм помічником.
— Дуже добре. Це досить завбачливо з вашого боку, — знову похвалив його Стеджер.
Шериф поводився тактовно, і Стеджер був радий за Ковпервуда. Мабуть, у Джесперса і Стінера встановилися абсолютно дружні стосунки, попри розгубленість і безгрошів’я колишнього скарбника. Ковпервуд і його супровідники пішли пішки, оскільки до суду було недалеко, і дорогою весь час говорили про дрібниці, свідомо оминаючи все серйозне.
— Усе складається не так уже й погано, — зауважив Едвард батькові. — Стеджер переконаний, що через рік або навіть раніше губернатор помилує Стінера. А тоді він неминуче повинен буде випустити і Френка.
Старий Ковпервуд безліч разів чув такі міркування, але йому не набридало слухати їх знову і знову. Ці слова заспокоювали його, як колискова немовля. Сніг, який покривав землю й цього року неначе не хотів танути, погідний день, ясний і сонячний, надія, що в суді збереться не надто багато публіки — усе це, здавалося, дуже цікавило Ковпервуда-батька і обох братів. Старий, щоб хоч трохи полегшити тягар, який тиснув його душу, навіть заговорив про горобців, що билися через хлібну скоринку, і здивувався їхній здатності переносити зимовий холод. Ковпервуд, який ішов попереду зі Стеджером і Сандерсом, розмовляв з адвокатом про судові провадження, які були пов’язані зі справами контори, і про те, що необхідно зробити в зв’язку з цим.
Коли Ковпервуд прийшов до будівлі суду, його знову відвели в ту ж маленьку вартівню, де він декілька тижнів тому очікував на вердикт присяжних.
Старий Ковпервуд із обома синами зайняли місця в залі засідань. Едді Сандерс залишився разом із довіреним йому підсудним; тут був і Стінер із іншим помічником шерифа, таким собі Вілкерсоном, але і він, і Ковпервуд вдавали, ніби не помічають один одного. Френк, власне, не проти був заговорити зі своїм колишнім компаньйоном, але бачив, що Стінер боїться й соромиться, тому обидва мовчки сиділи кожен у своєму кутку. Після сорокахвилинного нестерпного очікування двері, які вели до зали, відчинилися й увійшов судовий пристав.
— Підсудні, встати! — наказав він.
Підсудних, включаючи Ковпервуда й колишнього міського скарбника, було шестеро. Двоє з них були зломщики, яких спіймали на місці злочину під час нічної облави.
Ще один із заарештованих — молодий чоловік двадцяти шести років — був усього-на-всього конокрадом, якого звинуватили в тому, що той вкрав у продавця овочів коня і продав його. І, нарешті, останній — довготелесий, незграбний, безграмотний і дурнуватий негр, який, проходячи повз склад дрів, забрав непотрібний шматок свинцевої труби з наміром продати знахідку або виміняти її на склянку віскі. Його справу, власне, не повинні були розглядати в цій інстанції. Проте, коли сторож дров’яного складу затримав його, він відмовився визнати себе винним, не розуміючи навіть, що, власне, від нього хочуть, і справу передали до суду. Згодом він передумав, зізнався й тепер повинен був постати перед суддею Пейдерсоном, щоб почути обвинувальний вирок або ж вийти на свободу, оскільки дільничний суд передав його справу для слухання у вищій інстанції. Усю цю інформацію Ковпервуду повідомив Едді Сандерс, який узяв на себе роль провідника і наставника.
Зала суду була переповнена. Ковпервуд відчув себе приниженим, коли йому довелося разом із іншими заарештованими пройти бічним проходом. Слідом за ним ішов Стінер — добре одягнений, але розгублений, приголомшений, хворий і пригнічений.
Першим за списком був негр, Чарльз Аккермен.
— Ваша честь, — поспішив пояснити судді помічник окружного прокурора, — цей чоловік перед дільничним судом відмовився визнати себе винним: чи то був п’яний, чи то зробив це з іншої причини. А оскільки скаржник не захотів зняти звинувачення, дільничний суд змушений був передати підсудного сюди. Однак потім підсудний передумав і перед окружним прокурором визнав свою провину. Нам мимоволі довелося обтяжити вас цією справою.