Суддя Пейдерсон глузливо глянув на негра, якого, утім, анітрохи не збентежив цей погляд: він продовжував стояти, зручно обіпершись на бар’єр, за яким підсудні зазвичай стоять струнко і тремтять від страху. Він уже й раніше обвинувачувався за пияцтво, бійки, але, тим не менше, залишився наївним і простодушним.
— Ну, Аккермене, — суворо запитав суддя, — ви вкрали шматок свинцевої труби вартістю, як тут вказано, чотири долари та вісімдесят центів?
— Так, сер, украв, — почав негр. — Я вам розповім, пане суддя, як було. Проходжу я якось у суботу під вечір повз склад дрів (я саме тоді не мав роботи) і бачу крізь паркан — валяється шматок труби. Ну, я відшукав палицю, просунув її під паркан, підкотив цю трубу і забрав. А потім ось цей містер сторож, значить, — він виразним жестом указав на лаву, де сиділи свідки, де й сидів скаржник, на випадок, якщо суддя захоче про щось його запитати, — приходить до мене додому й обзиває мене злодієм.
— Але ж ви справді взяли цю трубу, чи не так?
— Узяв, сер, що ж тут іще говорити.
— Що ж ви з нею зробили?
— Спустив за двадцять п’ять центів.
— Ви хочете сказати, продали? — виправив суддя.
— Так, сер, продав.
— Хіба ви не знаєте, що так чинити не слід? Хіба, підсовуючи палицю під паркан і підкочуючи до себе трубу, ви не розуміли, що здійснюєте крадіжку?
— Так, сер, я знав, що це погано, — добродушно посміхаючись, відповів Аккермен. — Я, правду кажучи, не думав, що це крадіжка, але знав, що це погано. Я, звичайно, розумів, що не годиться мені її брати.
— Звісно, ви розуміли! Так, розуміли! У тому-то й біда! Ви розуміли, що це крадіжка, і все-таки вкрали. А людину, яка купила у негра вкрадену річ, не взяли під варту? — раптом запитав суддя в помічника прокурора. — Його потрібно притягти до відповідальності, бо, як скупник краденого, він заслуговує ще суворішого покарання, ніж цей негр.
— Так, сер, — відповів помічник прокурора, — його справу передали судді Йогеру.
— Добре. Значить, усе гаразд, — суворо промовив Пейдерсон. — Я особисто зараховую скупку краденого до найсерйозніших злочинів.
Потім суддя знову звернувся до Аккермена.
— Тепер слухайте, Аккермене! — продовжував він, роздратований тим, що доводиться возитися з такою дріб’язковою справою. — Я зараз вам дещо поясню, а ви будьте ласкаві слухати мене уважно. Стійте рівно! Не налягайте на бар’єр! Пам’ятайте, що ви знаходитеся в суді!
Аккермен, поклавши обидва лікті на бар’єр, стояв так, неначе невимушено розмовляв із приятелем по той бік паркану, біля свого будинку. Почувши окрик судді, він, утім, поквапився випростатися, зберігаючи на обличчі простодушний і винуватий вираз.
— Постарайтеся зрозуміти те, що я вам скажу. Укравши шматок свинцевої труби, ви вчинили злочин. Ви мене чуєте? І я міг би суворо покарати вас за це! Майте на увазі, що закон дає мені право посадити вас на рік до виправної в’язниці. Чи розумієте ви, що це означає рік каторжної роботи за крадіжку шматка труби? Отже, якщо ви здатні міркувати, гарненько вслухайтеся в мої слова. Я не стану зараз же відправляти вас до в’язниці. Я трохи зачекаю, хоча вирок буде таким: рік у виправній в’язниці. Цілий рік!
Обличчя Аккермена посіріло. Він облизав пересохлі губи.
— Однак вирок не буде зараз приведений у виконання. Він висітиме над вами. І якщо вас знову впіймають під час зазіхання на чужу власність, ви отримаєте покарання й за той злочин, і за цей. Ви мене зрозуміли? Зрозуміли, що це означає? Відповідайте! Ви зрозуміли?
— Так, сер! Зрозумів, сер! — пробурмотів негр. — Це означає, що зараз ви мене відпустите, ось що!
Хтось із публіки розреготався, і навіть сам суддя ледь стримав посмішку.
— Я вас відпускаю до першої провини! — громовим голосом вигукнув він. — Якщо вас знову зловлять на крадіжці, то зараз же приведуть сюди, і тоді ви потрапите до виправної в’язниці на рік і більше — на строк, який вам присудять. Зрозуміло? А тепер ідіть геть, і надалі поводьтеся добре! Не здумайте знову красти. Візьміться до якоїсь роботи! Не крадіть більше, чуєте? Не чіпайте того, що вам не належить! І не потрапляйте мені знову на очі! А то я вас вже напевне запроторю до в’язниці!
— Так, сер! Ні, сер! Я більше не буду, — забелькотів Аккермен. — Ніколи більше не стану брати чуже.
Він поплентався до виходу, де судовий пристав легенько підштовхнув його і нарешті випровадив за двері під перешіптування і сміх публіки. Багатьох потішила його простота й недоречна суворість Пейдерсона. Однак пристав одразу ж оголосив слухання наступної справи, і увага присутніх переключилася на інших підсудних.