— Так-так, — продовжував він. — Ви, мабуть, ніколи й не сподівалися потрапити в таке місце, містере Ковпервуд?
— Не думав, — підтвердив той. — Декілька місяців тому я не повірив би цьому, містере Чепін! На мою думку, зі мною вчинили несправедливо, але тепер, звісно, пізно про це говорити.
Ковпервуд бачив, що старому Чепіну хочеться прочитати маленьку мораль, і він готовий був його вислухати. Незабаром він залишиться один, і йому ні з ким буде навіть перемовитися словом. Якщо можна встановити з цією людиною більш-менш дружнє спілкування — тим краще. На безриб’ї, як то кажуть, і рак риба, а потопаючий хапається й за соломинку.
— Так, звичайно, усі ми в житті робимо помилки, — з відчуттям власної переваги продовжував містер Чепін, переконаний у своїх здібностях наставника та проповідника. — Ми не завжди знаємо, що вийде з наших хитромудрих планів, правильно я кажу? Ось ви тепер потрапили сюди, і вам, напевно, прикро, що сталося не так, як ви розраховували. Проте якби все повторити спочатку, я гадаю, ви не стали б робити того, що зробили, чи не так?
— Авжеж, містере Чепін, точно, напевно, не став би так чинити, — досить щиро відповів Ковпервуд. — Хоча повинен сказати, що я все робив, як належить. Я вважаю, що із юридичного погляду зі мною вчинили незаконно.
— Та-ак, воно завжди отак буває, — замислено чухаючи свою сиву голову й добродушно посміхаючись, продовжував Чепін. — Я часто кажу молодим хлопцям, які потрапляють сюди, що ми знаємо набагато менше, ніж нам здається. Ми забуваємо, що на світі є люди не дурніші за нас, і завжди знайдеться той, хто за нами простежить. І суд, і слідчі, і тюремники весь час напоготові. Не встигнеш озирнутися — і тебе вже схопили. Цього не уникнути тому, хто погано поводиться.
— Так, ви маєте рацію, містере Чепін, — погодився Ковпервуд.
— Ну, а тепер, — зауважив старий після того, як він серйозно виголосив ще декілька повчальних, але загалом цілком доброзичливих сентенцій, — ось ваше ліжко і стілець, а там ось умивальник і туалет. Дивіться, тримайте все в чистоті й порядку! (Можна було подумати, що він довіряє Ковпервуду бозна-яке цінне майно.) Ви самі повинні вранці застеляти своє ліжко, підмітати підлогу, промивати парашу й утримувати камеру охайною. Ніхто інший за вас цього робити не буде. Починайте працювати з самого ранку, як тільки встанете, а потім, десь пів на сьому, вам принесуть сніданок. Підйом у нас о пів на шосту.
— Слухаю, містере Чепін, — чемно відповів Ковпервуд. — Можете бути певні, що я виконуватиму ваші вказівки.
— Ось, власне, і все, — сказав Чепін. — Раз на тиждень ви повинні митися з ніг до голови — для цього я вам дам чистий рушник. Щоп’ятниці потрібно мити підлогу в камері. — Ковпервуд, почувши ці слова, здригнувся. — Якщо захочете, можна отримати гарячу воду. Я повідомлю кому слід. Що стосується рідних і друзів... — він устав із ліжка і стрепенувся, як величезний кудлатий пес. — Ви одружені, здається?
— Так, — підтвердив Ковпервуд.
— Ну, от, за правилами, ваша дружина і друзі можуть відвідувати вас раз на три місяці. А ваш адвокат... У вас є адвокат?
— Так, сер, — відповів Ковпервуд, якого почала розважати ця розмова.
— Так от, ваш адвокат, якщо йому потрібно, може приходити щотижня або щодня. Щодо адвокатів заборони немає. Писати листи дозволяється лише один раз на три місяці, а якщо захочете чогось купити із тюремної крамниці — тютюну, скажімо, або чого іншого, — то напишіть на папірці, і якщо в начальника в’язниці є ваші гроші, я вам принесу.
Старий не взяв би хабара. Він дотримувався давніх традицій, але з часом подарунки або лестощі, безсумнівно, зроблять його поступливішим. Ковпервуд усвідомив це досить швидко.
— Добре, містере Чепін, я все зрозумів, — сказав він, зіскочивши зі стільця, як тільки підвівся старий.