Вона ніколи не була палко закохана в містера Семпла, хоча охоче вийшла за нього. Семпл аж ніяк не належав до людей, здатних пробудити сильну пристрасть у жінці. Відмітними його рисами були практичність і педантична акуратність. Взуттєвий магазин у нього був пристойний, з великим асортиментом модних новинок, приміщення світле і дуже чисте. На містера Семпла іноді нападала балакучість, і тоді він довго торочив про взуттєве виробництво, про нові колодки і моделі. У торговельний обіг тоді тільки починало входити готове взуття — частково вже й машинного виробництва. У містера Семпла завжди був запас такого взуття, але він не відмовлявся і від послуг приватних шевців, які шили на замовлення.
Місіс Семпл любила іноді щось почитати, але частіше сиділа, немов занурена в роздуми (що, втім, аж ніяк не пояснювалося її глибокодумністю). Зате вона при цьому милувала око тією рідкісною красою, яка робила її схожою на античну статую або на учасницю грецького хору. Без сумніву, саме такою її й уявляв Ковпервуд, бо він з самого початку не в змозі був відвести від неї погляду. Місіс Семпл помічала його захоплені погляди, але не надавала їм особливого значення. Вона звикла поважати умовності, адже була впевнена, що її доля назавжди пов’язана з чоловіком, і насолоджувалася тихим і безтурботним існуванням.
Попервах, коли Френк почав бувати у них, вона не знала, про що з ним говорити. Ліліан привітно зустрічала гостя, але плин бесіди цілком керувався ним. Ковпервуд раз у раз поглядав на місіс Семпл, стежачи за виразом її обличчя, і якби вона була трохи здогадливішою, то зрозуміла б, що за цим криється. Проте вона була нездогадлива. Містер Семпл люб’язно розмовляв із гостем, по-перше, тому, що молодий Ковпервуд уже зарекомендував себе у фінансовому світі, був чемний і вкрадливий, а ще й з тієї причини, що містер Семпл був не проти примножити свої статки, а Френк у його очах уособлював фінансовий успіх. Якогось весняного вечора вони всі троє сиділи на веранді і базікали — так, про дрібниці — про негритянське питання, про конку, про фінансову паніку, яка щойно вибухнула (це було в 1857 році) і про швидкий розвиток Заходу. Містер Семпл хотів дізнатися детальніше про фондову біржу, а Френк, зі свого боку, розпитував його про взуттєву справу (хоча, правду кажучи, анітрохи цим не цікавився). Весь цей час він крадькома спостерігав за місіс Семпл. Яка у неї м’яка, лагідна і чарівна манера триматися, думав він. Вона подала чай із печивом. Незабаром усі пішли до кімнат, рятуючись від комарів. Місіс Семпл сіла за рояль. О десятій вечора Френк розпрощався.
Згодом молодий Ковпервуд волів купувати собі взуття у містера Семпла, а іноді просто заглядав до нього в магазин на Честнат-стрит — перекинутися кількома словами. Одного разу Семпл запитав його, чи варто придбати акції кінної лінії П’ятої та Шостої вулиць (на них уже був від міста дозвіл) — подія, що викликала великий ажіотаж на біржі. Ковпервуд виклав йому свої міркування. Справа ця, без сумніву, обіцяє прибуток. Сам він уже придбав сто акцій по п’ять доларів і тому наполегливо радив Семплу скористатись можливістю. Власне, цей чоловік був глибоко байдужий Френку (але місіс Семпл… о, вона, як і раніше, подобалася йому, хоча він і рідко бачив її).
Приблизно через рік містер Семпл помер. Це була передчасна смерть, випадкова, малозначущий епізод на тлі інших подій, але сумний для близьких. Пізньої осені він застудився — може, промочив ноги або в сиру погоду вийшов без пальта. Він усе-таки попрямував у магазин, попри вмовляння місіс Семпл. Людина тиха і стримана, він по-своєму був дуже упертий і невпинно дбав про свою справу. Він уже бачив себе в найближчому майбутньому володарем статків у п’ятдесят тисяч доларів. І раптом — застуда, дев’ять днів у ліжку із запаленням легенів, і містера Семпла не стало. Взуттєвий магазин закрили на кілька днів, будинок наповнили співчутливі друзі і церковнослужителі. Потім відспівування в келлоухільській пресвітеріанській церкві, парафіянами якої було подружжя Семплів, і похорон. Місіс Семпл гірко побивалася. Смерть, побачена так близько, вразила її, і довгий час вона була дуже засмучена. Її брат, Девід Віггін, тимчасово взяв на себе ведення справ. Заповіту покійний не залишив, але після того, як питання про спадщину було врегульоване, і взуттєвий магазин проданий, місіс Семпл отримала понад вісімнадцять тисяч доларів, бо ніхто не оскаржував її прав на безроздільне володіння своїм майном. Вона залишилася мешкати на тій самій Фронт-стрит і зажила слави цікавої удовиці.