Десмас, звичайно, знав всю історію Ковпервуда та Стінера. Політикани встигли попередити його, що зі Стінером, враховуючи його заслуги, потрібно обходитися м’якше. Щодо Ковпервуда ніхто нічого подібного не говорив, хоча всі визнавали, що його спіткала вельми жорстока доля. Начальник в’язниці може, звичайно, що-небудь зробити і для нього, але лише на свій страх і ризик.
«Батлер має зуб на нього, — якось сказав Десмасу Стробік. — Через його доньку і зав’язалася вся ця історія. Послухати Батлера, то Ковпервуда потрібно посадити на хліб і на воду, а він зовсім непоганий хлопець. Відверто кажучи, якби в Стінера була хоч крапля розуму, Ковпервуд не сидів би тут. Однак кити не зводили очей зі скарбника і не дозволили йому позичити Ковпервуду грошей».
Незважаючи на те, що Стробік, під тиском Молленгауера, сам радив Стінеру не позичати більше Ковпервуду ні цента, він зараз вважав поведінку своєї жертви ганебною. Про власну непослідовність дій він навіть не думав.
Побачивши, що Ковпервуд не користується прихильністю «великої трійки», Десмас вирішив не звертати на нього особливої уваги і вже принаймні не квапитись з якими б то не було потураннями. Стінеру надали зручне крісло, чисту білизну, особливий посуд, газети, привілеї в листуванні, допуск відвідувачів та інше. Ковпервуду... гм, потрібно спочатку придивитися до нього, а тоді вже вирішувати! Водночас і клопоти Стеджера не залишилися безуспішними. На другий день після прибуття Ковпервуда до в’язниці Десмас отримав лист із Гаррісберга від дуже поважної особи — Теренса Реліхена. У листі йшлося, що він буде дуже вдячний за будь-яку люб’язність, надану містеру Ковпервуду. Прочитавши листа, Десмас подався до камери Ковпервуда і подивився на нього через заґратоване вічко у дверях. Дорогою він мав коротку розмову з Чепіном, який дуже схвально відгукнувся про нового в’язня.
Десмас ніколи раніше не бачив Ковпервуда, і той, не дивлячись на потворний тюремний одяг, незграбні черевики, грубу сорочку і огидну камеру, справив на нього сильне враження. Замість млявого худого чоловічка з переляканими очима (звичайний тип арештанта) він побачив перед собою енергійного, сильного чоловіка, ставну поставу якого не спотворив ні огидний одяг, ні пережите нещастя. Утішений появою хоч якоїсь живої людини, Ковпервуд підвів голову і подивився на Десмаса великими, ясними, холодними очима, які ще недавно вселяли таку довіру і так заспокійливо діяли на всіх, кому доводилося мати з ним справу. Десмас був вражений. Порівняно зі Стінером, якого він знав раніше і тепер побачив у в’язниці, Ковпервуд був справжнім уособленням сили. Що б там не говорили, але сильний чоловік завжди поважає такого ж. А Десмас володів неабиякою фізичною силою. Він дивився на Ковпервуда, Ковпервуд — на нього. І Десмас мимоволі проймався до нього повагою. Здавалося, два тигри дивляться один на одного.
Ковпервуд інтуїтивно здогадався, що перед ним — начальник в’язниці.
— Містер Десмас, якщо не помиляюся? — шанобливо і доброзичливо поцікавився він.
— Так, сер, це я, — відповів Десмас, якого все більше й більше долала цікавість. — Чи не занадто затишні у нас хороми, як ви вважаєте?