Порівняно з особняком на Джирард-авеню нові оселі здавалися Генрі Ковпервуду злиденними. Не залишалося й сліду від тієї розкоші, яка відрізняла їхній розкішний будинок на Джирард-авеню. Тут було умеблювання, придбане в магазині: досить гарні, але дешеві портьєри та інші речі. Опіка, під яку перейшло тепер все особисте майно Френка і під яку старий Ковпервуд передав також і всі особисті надбання, не дозволяла вивезти нічого цінного. Усе мало піти з молотка на користь кредиторів. Від опису, здійсненого вже досить давно, Ковпервуду вдалося приховати лише декілька дрібниць. Серед небагатьох предметів, які старому Ковпервуду дуже хотілося залишити в себе, був його письмовий стіл, зроблений на замовлення за ескізом Френка. Але цей стіл оцінили в п’ятсот доларів, і отримати його можна було лише після сплати шерифу цієї суми або шляхом викупу на аукціоні. А оскільки у Генрі Ковпервуда таких грошей не було, то стіл потрапив у чужі руки. У будинках було багато речей, які всім хотілося зберегти, і Анна в буквальному сенсі слова викрала деякі з них (у чому лише через деякий час зізналася батькам).
Настав день, коли за наказом шерифа в обох будинках на Джирард-авеню мали відбутися торги. Тепер будь-хто міг тинятися кімнатами, розглядати картини, статуї та інші витвори, які віддавали у руки тим, хто пропонував найвищу ціну. Ковпервуда знали як поціновувача мистецтва та колекціонера: репутації сприяла не лише справжня цінність того, що було ним зібрано, скільки відгуки таких знавців, як Нортон Флетчер, Вілтон Елсворт, Гордон Стрейк та інших відомих архітекторів і антикварів, на чию думку і смак зважали у Філадельфії. Чарівні дрібнички, якими він так дорожив, бронзові статуетки епохи розквіту італійського Відродження, дбайливо дібране венеціанське скло, скульптури Пауерса, Хосмера і Торвальдсена (речі, які через тридцять років викликали б лише посмішку, але високо цінувалися в ті дні), полотна відомих американських художників від Гілберта до Ємена Джонсона, а також декілька зразків сучасної французької та англійської шкіл — усе пішло з молотка за безцінь. У Філадельфії в той час не дуже розумілися на мистецтві, і тому деякі картини, які не отримали належної оцінки, були продані значно дешевше од своєї справжньої вартості. Стрейк, Нортон і Елсворт прийшли на аукціон і скупили все, що тільки можна було.
Сенатор Сімпсон, Молленгауер і Стробік також прийшли подивитися, чи немає чого цікавого. Була тут і ціла низка дрібніших політичних діячів. Проте найкраще з усього, що надійшло у продаж, скупив Сімпсон — поміркований поціновувач справжнього мистецтва. Він викупив буфет із венеціанським склом, дві високі, білі з блакитним, мавританські вази, чотирнадцять китайських дрібничок із нефриту, а також декілька розмальованих посудин і ажурний віконний вітраж найніжнішого зеленуватого відтінку. Молленгауеру за вельми невисоку ціну дісталася обстановка та оздоблення передпокою і вітальні Генрі Ковпервуда, а Едварду Стробіку — два гарнітури із спальні під «пташине око». Адам Девіс також був присутній на торгах і придбав письмовий стіл «буль», яким так дорожив старий Ковпервуд. Флетчер Нортон придбав чотири грецькі чаші, глечик і дві амфори, які він вважав прекрасними витворами мистецтва і сам же свого часу продав їх Ковпервуду. Безліч інших чудових речей, в тому числі севрський обідній сервіз, гобелен, бронзу Барі та картини Детайля, Фортуни і Джорджа Іннеса, — купили Волтер Лі, Артур Райверс, Джозеф Зіммерман, суддя Кітчен, Гарпер Стеджер, Теренс Реліхен, Тренор Дрейк, містер Саймон Джонс із дружиною, містер Девісон, Фруен Кессон, Флетчер Нортон та суддя Рафальський.
Через чотири дні після початку торгів обидва будинки були вже порожні. Навіть речі, що знаходилися свого часу в будинку номер дев’ятсот тридцять один на Десятій вулиці, і віддані на зберігання, коли господарі вважали за доцільне відмовитися від цього будинку, були вилучені зі складу та пущені на продаж разом із майном із двох інших будинків. Лише це й наштовхнуло батьків Ковпервуда на думку про якусь таємницю, що існувала у стосунках між сином та його дружиною. Ніхто із Ковпервудів не був присутній при похмурій картині руйнування. Ейлін, яка прочитала в газеті про торги, знаючи, як Ковпервуд цінує красиві речі, не кажучи вже про те, скільки чудових спогадів було пов’язано з деякими із них у неї самої, впала у відчай. Однак вона недовго піддавалась похмурим думкам, адже була твердо переконана, що настане день, коли Френк вийде на свободу і досягне ще більш високого становища у фінансовому світі. Звідки у неї взялася така тверда впевненість — вона й сама не знала, але, тим не менше, це було правдою.