Прийшовши до в’язниці, Ейлін запитала містера Бонхега. Її провели до центральної будівлі і негайно послали за ним.
— Я хотіла би, якщо можна, відвідати містера Ковпервуда… — пробурмотіла вона, коли він постав перед нею.
— Будь ласка, я проведу вас, — зголосився Бонхег.
Уже біля входу до центральної будівлі він був вражений юністю відвідувачки, хоча й не міг розгледіти її обличчя. Це, однак, цілком відповідало його уявленням про Ковпервуда! Чоловік, який зумів вкрасти півмільйона доларів і обвести довкола пальця все місто, звичайно, здатен на дивовижні пригоди (а Ейлін саме така пташка). Він провів її до кімнати, де стояв його стіл, і де чекали відвідувачі, які приходили на побачення, а сам пішов до Ковпервуда. Той саме сидів за роботою. Легенько стукнувши ключем об двері, Бонхег доповів:
— Про вас запитує якась молода леді. Привести її сюди?
— Дякую вам, авжеж, приведіть! — відповів Ковпервуд, і Бонхег швидко пішов, — забувши не навмисно, а лише через брак чуйності — залишити двері камери незамкненими, тому їх довелося відмикати в присутності Ейлін.
Коли вона побачила довгий коридор, масивні двері, усе це приміщення, геометрично точно перегороджене ґратами, і сіру кам’яну підлогу, у неї болісно защеміло серце. В’язниця, залізні клітки… І в одній із них — він. Зазвичай мужня, вона похолола. Її Френк у такому жахливому місці! Яка ницість — запроторити його сюди! Судді, присяжні, юристи, в’язні здавалися їй збіговиськом людожерів, які люто споглядали на неї і її коханого. Дзенькіт ключа у замку і двері, які важко прочинялися, ще більше посилили душевну тугу Ейлін. Нарешті вона побачила Ковпервуда.
Пам’ятаючи про обіцяну винагороду, Бонхег впустив Ейлін і скромно віддалився. Ейлін дивилася на Френка з-під вуалі, боячись вимовити хоч слово, оскільки вона ще не була впевнена, що наглядач пішов. А Ковпервуд, який лише величезним зусиллям волі тримав себе в руках, не відразу подав їй знак, що вони наодинці.
— Усе гаразд, — сказав він нарешті. — Нікого немає.
Ейлін підняла вуаль і, знімаючи накидку, крадькома оглянула тісну, немов здавлену стінами камеру, побачила жахливий стан Френка, його безформний одяг, залізні двері позаду нього, які вели у дворик. Френк у цій камері, де ще до того ж з-під ліжка стирчали незакінчені стільці, справив на неї неприродне, моторошне враження. Її коханий! І в таких умовах! Ейлін затрусило, як у гарячці, і вона марно намагалася щось сказати. Вона знайшла в собі сили лише обійняти його і, погладивши по голові, прошепотіла:
— Мій любий, коханий… Що вони з тобою зробили… Бідолашний мій!
Вона тулила його голову до себе. Ковпервуд докладав зусиль, щоб опанувати себе, але раптом затремтів, і обличчя його скривилося. Її любов була така безмежна, така щира… Вона заспокоювала і разом з тим (як він неодноразово переконувався) розслабляла його, перетворюючи на безпорадну дитину. Так чи інакше, але під впливом сліпих, таємничих сил, які інколи беруть гору над розумом, він уперше в житті втратив самовладання. Хвилювання Ейлін, гуркітливий звук її голосу, оксамитова ніжність її рук, її краса, що завжди так владно манила його, і ще більше сліпуча тут, серед цих голих стін, його власна приниженість і безсилля — все це забрало в нього рештки волі. Він не розумів, що з ним сталося, намагався опанувати себе, але не міг. Коли, пестячи його, вона притиснула до себе його голову, він відчув пекучий сором, подих йому перехопило, і болюча судома стиснула горло. Дивне і незвичне бажання заридати заволоділо ним; він відчайдушно цьому противився, але все його єство було вражене. І немов для того, щоб зовсім доконати його, в уяві Ковпервуда виникла своєрідна строката картина привільного світу, що його він нещодавно покинув, — прекрасного, чарівливого, до якого він сподівався з часом повернутися. Гостріше, ніж будь-коли відчув він у цю мить всю принизливість своїх грубих черевиків, сорочки з простої бавовняної тканини, смугастої куртки і прізвиська «арештант», яке назавжди прилипне до нього. Він рвучко відсторонив Ейлін, повернувся до неї спиною, стиснув кулаки; всі його м’язи напружилися, але марно — він ридав і не міг зупинитися.