Місіс Ковпервуд з’явилася у другій половині дня — скорботна, з валізою, у якій вона принесла білизну, два простирадла, тушковане м’ясо в каструльці і пиріг. І хоча вона була сьогодні сумна, як зазвичай, Ковпервуд пояснив її замисленість думками про його зв’язок із Ейлін (про який, як йому було відомо, Ліліан знала). Щось у її манері триматися змусило його заговорити з нею про це. Запитавши про дітей і вислухавши її питання щодо того, що принести йому наступного разу, він почав, сидячи на своєму єдиному стільці (між тим як вона сиділа на ліжку):
— Ліліан, мені вже давно хочеться серйозно з тобою поговорити. Власне, це потрібно було зробити раніше, але краще пізно, ніж ніколи. Тобі відомо — я це знаю — про відносини між мною і Ейлін Батлер, і найкраще сказати про це відкрито і прямо. Я її кохаю, а вона дуже прив’язана до мене. Якщо я коли-небудь вийду звідси, то хочу все влаштувати так, щоб ми з нею могли одружитися. Це означає, що тобі доведеться дати мені розлучення. Я сподіваюся на твою згоду, саме про це я й хотів зараз поговорити з тобою. Таке моє бажання навряд чи є для тебе великою несподіванкою, адже ти й сама, напевно, вже давно помічаєш, що наші стосунки — далеко не найкращі. І взагалі за цих обставин я не думаю, що це було б для тебе ударом.
Він вичікувально замовк (оскільки місіс Ковпервуд не відразу йому відповіла). Перше, що спало їй на думку — вона мала би удати здивування або гнів. Але, піймавши на собі його пильний, допитливий погляд, який чітко дав зрозуміти, що будь-які прояви бурхливих почуттів не зворушать його, усвідомила, наскільки це було марно. Господи, який сухий і діловитий у нього тон, як безсоромно він говорить про те, що здавалося їй особистим та інтимним! Вона ніколи не могла збагнути його ставлення до сокровенних таїн життя. Він мав звичку спокійно говорити про те, що, на її розуміння, потрібно було замовчувати. Часто їй доводилося червоніти, слухаючи, як відверто він обговорює ті чи інші випадки зі світського життя, але вона думала, що така безцеремонність властива всім видатним особистостям, тому мовчала. Існують люди, які не зважають на чиюсь думку, і суспільство, мабуть, безсиле проти них. Можливо, Господь колись їх покарає, але навіть у цьому вона не була впевнена, і яким би поганим, прямолінійним і зухвалим не був Френк, він все-таки цікавіший за більшість так званих «солідних» людей, для яких найважливішими були чемність у розмовах і скромність у думках.