У цей час Ковпервуд знову вів справи на Третій вулиці як маклер (офіційно — агент маклера), тобто як представник фірми «Вінгейт і Ко» з’являвся на біржі.
За півроку, що минули від дня його звільнення, він устиг відновити деякі зв’язки якщо не у суспільстві, то серед фінансистів, які знали його раніше.
Крім того, фірма «Вінгейт і Ко» останнім часом процвітала, і це дуже сприятливо позначилося на кредитоспроможності Ковпервуда. Вважалося, що він мешкає разом із дружиною у маленькому будиночку на Двадцять першій вулиці, а насправді він холостякував на П’ятнадцятій вулиці, і туди часто навідувалася Ейлін. Про сварку між ним і Ліліан тепер уже знала вся родина, яка зробила навіть декілька боязких і марних спроб примирити подружжя. Утім, важкі випробування останніх двох років настільки привчили батьків Ковпервуда до неприємних несподіванок, що вся ця історія, хоч і здивувала їх, але поранила не так жорстоко, як могла б кілька років тому. Вони були занадто налякані життям, щоби боротися з незбагненними негараздами. Старим залишалося лише молитися та сподіватися на кращі часи.
Щодо Батлерів, то вони збайдужіли до поведінки Ейлін. Обидва брати й Нора давно вже знали про все, отож намагалися просто не помічати старшої сестри. Мати, яка поринула в релігію і була в жалобі, не стежила більше за життям доньки. До того ж Ковпервуд і його коханка дотримувалися всілякої обережності. Вони намагалися прораховувати кожен свій крок, хоча їхні стосунки анітрохи не змінилися. Ковпервуд обмірковував можливість переїзду на Захід, звісно, з Ейлін. Він хотів хоча би частково відновити свою репутацію у Філадельфії, а потім із капіталом приблизно у сто тисяч переїхати до неосяжних прерій у Чикаго, Фарго, Дулуті, Сіукс-Сіті, — тобто в місця, про які в Філадельфії та взагалі на Сході говорили як про майбутні великі центри. Щоправда, питання про їхній шлюб залишалося невирішеним, поки місіс Ковпервуд не погодиться на розлучення (про що зараз годі було й думати). Але ні Ковпервуд, ні Ейлін цим не переймалися. Вінчані чи невінчані, вони все одно будуть разом будувати нове життя. А поки що Ковпервуд бачив лише один вихід: узяти з собою Ейлін, сподіваючись, що час і розлука змусять дружину змінити рішення.
Біржова паніка, якій судилося зробити вирішальний вплив на подальше життя Ковпервуда, належала до тих своєрідних явищ, які є наслідком оптимізму американського народу й нестримного розвитку країни. Власне, вона стала результатом зарозумілості та самовпевненості Джея Кука, який виріс у Філадельфії, тут став успішним на фінансовім терені, а потім найбільшим фінансистом свого часу. Ми не намагатимемося простежити шлях цієї людини до слави. Досить сказати, що завдяки його порадам і способам, які він винайшов, уряд у найкритичніші для країни періоди зумів здобути кошти, необхідні, щоб продовжувати боротьбу з Півднем. Після Громадянської війни цей чоловік, який створив грандіозну банківську контору у Філадельфії з досить великими відділеннями в Нью-Йорку та Вашингтоні, деякий час вагався: яку ще справу обрати для себе, у якій творчій ідеї він гідно втілить свої фінансові здібності? По закінченні війни першочерговим було питання про фінанси мирного часу. І наймасштабнішим тереном для підприємливого ділка було будівництво трансконтинентальних залізничних ліній. Об’єднана Тихоокеанська компанія вже будувала залізницю, отримавши дозвіл ще в 1860 році. Засновники цієї справи вже планували будувати залізниці на півночі та півдні тихоокеанського узбережжя. Хіба це не гідна пошани справа — з’єднати сталевими шляхами Атлантичний і Тихий океани? Зв’язати воєдино розрізнені частини зміцнілої та територіально розширеної держави? Або ж досліджувати копальні, насамперед, золоті та срібні. Однак найперспективніша, напевно, усе-таки залізнична справа, і залізничні акції найцінніші на всіх фондових біржах Америки. У Філадельфії нарозхват розкуповувалися акції ліній Центральної Нью-Йоркської, Рок-Айленд, Вобеш, Центральної Тихоокеанської, Сент-Поль, Ганнібал і Сент-Джозеф, Об’єднаної Тихоокеанської і Огайо Міссісіпі. Багато людей розбагатіли та прославилися, спекулюючи на цих цінностях; відомі підприємці на Сході — Корнелій Вандербілдт, Джей Гулд, Деніел Дрю, Джемі Фіш та інші, на Заході Феєр, Крокер, Герст і Колліс Хантінгтон завдяки цим підприємствам стали очільниками американської промисловості. Серед тих, хто пристрасно мріяв про подібний успіх, був Джей Кук. Не маючи ні вовчої хитрості Гулда, ні величезного досвіду Вандербілдта, він усі свої думки спрямував на те, щоб оточити північні простори Америки сталевою стрічкою, яка слугуватиме йому вічним пам’ятником.